З 20 по 25 червня – найкоротша ніч і найдовший день. Це день літнього сонцевороту, який відзначали наші пращури ще 7 тисяч років тому, як святоКупала

   21 червня, коли настає День літнього сонцестояння, коли Всесвіт приносить найдовший день і найкоротшу ніч, де саме в цей час бере шлюб Вода-мати і Сонце-батько, коли вся Природа буяє і з радості цвіте жито, даруючи життя людству, і гучним утаємниченим пострілом розквітає квітка Папороті, саме в цей день, за давньою предківською традицією, у Музеї історії сільського господарства Волині-скансені, що в селищі Рокині Луцького району традиційно проходило святкування Купала. Це була «Ніч на Купала» в музеї-скансені.

   До участі у святкуванні долучилися не тільки громади рідновірів «Лада» Волинської області, а й учасники Першого пісенного фестивалю «Купайло в піснях». Чимало прибуло гостей навіть із сусідніх районів і областей, а також майстри традиційних волинських ремесел, медовари із гільдії «Рій». Вони змогли не тільки побачити, а й самі взяти участь в інтерактивному фольклорно-етнографічному справжньому обрядодійстві величного літнього свята. Учасники за один вечір потрапили у казку, де кожен мав можливість перевтілитися в героїв древніх легенд з Лесиної «Лісової пісні».

   З давніх-давен Свято Купайла відбувалося в період, коли Сонце найвище піднімається над Землею, посилає найбільше тепла і світла, дарує свою найвищу чудодійну силу для всього живого і неживого. Цей день наставав 20-25 червня. Хочемо ми того, чи ні, знаємо ми про це, чи ні, віримо ми в це явище, чи ні, а для Всесвіту то однаково. Приходить день, настає час і … Сонце бере шлюб з Водою. Наші предки відзначали в цей день величне свято – Купали, бога кохання, плодючості, доброти, благополуччя і достатку в житті. Не 6-7-го липня, коли день уже зменшується на курячий крок, на гусячу лапку, на макову зернинку, а саме з 20-го по 25-е червня. Бо саме в Купальську ніч розцвітала папороть - чарівна вогняна квітка щастя. Вважалося, хто її зірве, той усе на світі знатиме, відшукає усі скарби, володітиме чудодійною силою і причарує найкращу дівчину.

   На купальське свято поспішали всі, хто жив у селі. Вважалося, хто не прийде до священного вогнища, той є відьмою (відьмаком). Тому кожен намагався прилучитися до цього літнього обрядодійства. Першою ознакою того, що він є присутнім на святі було – принести на вогнище пару полін, якийсь непотріб із хати.

   Сценарій цього священнодійства розробили науковці Музею історії сільського господарства Волині. Режисером і постановником у проведенні забутих звичаїв була Ганна Яківна Середюк – провідний науковий співробітник Музею.

   В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді і Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Саме ці природні стихії у світогляді слов’ян є першоосновами буття. Про це говорить і українська приказка: «Цар-Вогонь і Цариця-Водиця світ сотворили». Вогонь і Вода, Небо й Земля, чоловік і жінка – шлюбні пари нашої Прарелігії, за якою ця найкоротша в Колі сварожому ніч щаслива для шлюбу і зачаття дітей. Діти від купальського шлюбу народжуються на великдень, що є найщасливішим днем, коли людина приходить у світ Яви. Такі діти, за визначенням доктора філософських наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Галини Лозко, як правило, вродливі, здорові і витривалі.

   Купальська ніч духовно єднала людину з природою, возвеличувала побут, освячувала почуття молодих сердець. На цьому святі води і вогню відбувалося єднання людини і природи, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей. Свято Купайла — це відображення світогляду наших пращурів. Можна лише дивуватися мудрості предків, їхньому прагненні до гармонійного пізнання природи, себе, світу. Як можна дивуватися тому, якою мірою ми сьогодні втратили цю здатність...

   Основним стрижнем, довкола якого відбувалося дійство, був купальський вогонь. Кожен вважав за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Купальський Вогонь знищує все зле: хвороби, нещастя, злидні. Тому у вогонь кидали старі речі, непотрібний і зіпсований одяг.

   Це божество репрезентувало живу силу сонячної енергії, яка народжувала життя на Землі. Досягши свого апогею, СОНЦЕ йшло на спад, а звідси й спалення Купайла. Праобразом червоного багаття є вистиглі плоди (суниці, черешні), котрі увібрали сонячну енергію. Спалення — це не наруга над Богом, а символічне перевтілення Бога статків у червоне багаття — достигаючі плоди. Адже в давнину наші предки спалювали своїх покійників, що вважалося «переходом у вічність». Купайло, виконавши свою місію, йшов на спочинок.

   Головними персонажами на святі були Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи учасники свята виготовляють, як ляльки із сіна. А поєднання чоловічої і жіночої стихій на святі символізувала гілка верби - Купалиця, яку дівчата прикрашали польовими квітами, різнокольоровими стрічками, бубликами, дзвіночками. А ще жартуючи, непомітно, приховують там кропиву та будяки.

   Назбиравши волошок, маків, ромашок та інших польових квітів, дівчата плели вінки у березовому гайку. Дівоче ворожіння на вінках є утаємниченим обрядом, яке здійснює кожна дівчина. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

   Поки проходило священодійство біля святилища Світовида Рунтатом МиКолою, хлопці і парубки збирали дрова на «Козацькому зимівнику». Вони самотужки тягнули воза, куди господині скидали всякий непотріб з оселі.

   На березі Рокинівського ставка ретельно споруджували велике вогнисько, установивши в центрі невеликого хреста, що символізувало собою сонце. Учасники обрядодійства ставши у коло, пригощалися сурицею, якою частував із глечика всіх присутніх РунТато. Чотири козаки із смолоскипами, під суцільний галас: «Гори-гори ясно, щоби не погасло», запалили велике вогнище і вісім малих, що символізуватиме Сонце і Алатир.

   Коли ж вогнище зменшилося у своєму об’ємі, розпочалося традиційне очищення вогнем – тричі стрибання через багаття: поодиноко і парами, загадування бажання. Існують прикмети пов’язанні з цим: якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний урожай у його родині, вскочить у полум’я – чекай біди. Якщо хлопець із дівчиною, стрибаючи, не розімкнуть рук, то вони неодмінно одружаться, а їхній шлюб буде міцним і тривалим. Такі стрибки є своєрідною перевіркою на сумісність майбутнього подружнього життя. Малі діти замість вогню стрибали через кропиву.

   Юнки плели віночки із духм’яних трав і опустили їх на воду, загадуючи на судженого. Чий вінок хлопець дістане з води, того й дівчина повинна поцілувати і має бути з ним у парі на цю ніч, а може й на все життя.

   Тим часом, хлопці підкралися до жіночої території, щоб викрасти Марену, (дух смерти), який перемагається новим ликом Дажбога — Купалом. Сам же Купала, у виді опудала, якого ще звуть Кострубом, символізує вмираюче весняне сонце — Ярила, який стає Купалом. Дівчата змагалися з хлопцями за купальське гільце. Вони не здавалися, але врешті, гільце та Марену спільно кидали у священний вогонь.

   А потім усі стали у коло навколо вогнища і взявшись за руки пішли по сонцю, символізуючи круговорот. Їх супроводжували наживо купальськими піснями народний аматорський фольклорний колектив «Писанка» під керівництвом Валентини Присяжнюк Рожищенського будинку культури, народний аматорський фольклорний колектив «Берегиня» Маяківського будинку культури (керівник Вікторія Мельничук), «Горлиця» (керівник Наталя Антонова), «Журавка» Брищанського будинку культури (Тетьяна Пузняк) Луцького району та інші.

   Ведуча обрядодійства Ганна Яківна запропонувала учасникам:

   - Яке бажання ви б хотіли замовити у Всесвіту, у живих сил природи?- запитала вона.

   - Миру і злагоди у країні!- не змовляючись, дружно всі відповіли. Так і зробили. Закривши очі, і піднявши руки до Бога, всі разом забажали миру і злагоди на Україні.

    «Хочеш миру – готуйся до війни!». Цю аксіому самозбереження знали наші пращури як білий день. Саме тому, біля великого вогниська присутні із захопленням мали можливість споглядати показові виступи Луцької Школи Бойового Гопака «Герць» (Роман Ковальчук) та МГО «Школи козацького гарту» (О.Середюк). Молоді козачата продемонстрували одне із елітних бойових мистецтв світу - Бойовий Гопак, який відродився тільки в роки незалежної України завдяки потужним старанням майстра бойових мистецтв - Володимира Пилата.

   Ще одне диво у звичаї цієї ночі було проведено в обрядодійстві. Хлопці запалили колесо заздалегідь зроблене із соломи. Його пустили з гори до води, як символ літнього сонцевороту. Палаюче колесо, немов Сонце, що мало йому неба, то захотілося пробігтися ще й по землі, знищити на ній усе лихе. Колесо докочується до ставка, до води і з шипінням падає в неї. Наші предки вважали, що світ почався від шлюбу води і вогню. Саме в купальську ніч ця пара єднається знову: вода, прийнявши на себе вогонь, очищується, набуває цілющої сили.

   Кульмінацією свята стало - проходження через «вогняну» браму, яку виготовили команда волонтерів свята - братів Володимира і Андрія Бондаруків із села Маяки Луцького району. Палаюча брама, через яку повинен кожен пройти, манила усіх своєю загадковістю. Адже кожен хотів заглянути у майбутнє і загадати бажання.

   До самого світанку потрібно було берегти попіл від священного купальського вогню. Тут пильнувала молодь. Літні учасники, які не могли дочекатися ранку, брали хоч жменю попелу і йшли додому. Ним обсипали поріг хати, вхід до хлівів, щоб відігнати нечисту силу. Вважали, якщо просплять варту і відьма вкраде пригорщу попелу, то буде у селі лихо стихійне, а може й біда.

   Перед світанком, кожен, хто залишився до ранку, зміг скупатися у життєдайній росі, зарядившись позитивною енергією на цілий наступний рік. Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець. Славили цього дня наші прадіди Дажбога, славили сонце, славили Землю-матінку, славили людину, її життя, мир, згоду, любов та працю.

   Завершилось свято громадською братчиною, частуванням справжнім козацьким кулішем та солодким узваром, приготовленим з цілющих трав, які зібрані в екологічно чистій території Рокинівського дендропарку. На святковій вечері, віддають шану предкам і моляться за народження літнього сонця Купали, на надію миру і успішні реформи в країні.

   Прикро було, що дирекція будинку культури Рокинівської селищної ради проігнорувала цей величний і традиційний захід, який організували і провели працівники Музею. Будучи сусідами одного приміщення, вони не забезпечили озвучення заходу, надіславши листа-відписку за №398/01.10 від 18.06.15р. такого змісту: «На Ваш лист Рокинівська селищна рада повідомляє, що заходи, які проходять в БК смт.Рокині проводяться на озвучувальній апаратурі підприємця Хілухи Л.М., який орендує приміщення для проведення дискотек і згідно договору оренди зобов’язаний озвучувати заходи БК. На даний час в зв’язку з ситуацією в країні, дискотеки не проводяться, договір розірвано, а тому задовольнити Ваше прохання немає можливості. В Будинку культури повноцінної апаратури і оператора-озвучувача немає.

   Керуюча справами (секретар) виконавчого комітету – Яцушек Л.Є., Прийма -709337.».

   Довелося звернутися до колег з міста Луцька, дирекції обласної філармонії С.І.Єфіменка, який щиро і оперативно вирішив дану проблему, забезпечивши ще й автотранспортом для учасників даного заходу.

   Резюме.

   Щоб не задавали перехожі питання: «Чому ви відмічаєте свято Івана Купала тепер, а не 6-7 липня?», варто уже офіційно перейти на відзначення традиційних народно-обрядових українських свят за Новим стилем, Григоріанським календарем, а не проводити святкування за старим Юліанським, що відстає від астрономічного календаря уже на 14 днів. Бо 6-7 липня, коли переважна більшість православного люду відмічають і святкують, так зване, свято Івана Купала, що нагадує гібрид, який об’єднує дохристиянське традиційне величне свято і різдво Івана Предтечі, є спеціальним перекрученням праукраїнських традицій. Бо в той день, 6-7 липня, якби не намагалися знайти квітку Папороті, жоден юнак її ніколи не знайде. І вода не буде такою цілющою, і сонце не буде таким ласкавим, як в ті купальські дні про що ми говорили вище.

   Отже, варто повертатися до витоків своїх, до унікальних традицій і звичаїв наших пращурів-гречкосіїв і воїнів-козаків. Тоді ніколи не виростимо ні сепаратистів, ні терористів, ні колаборантів. Тоді переможно «запануємо і ми браття, у своїй сторонці»!

Олександр Середюк,

директор музею,

доктор філософії, етнограф,

член Національної спілки краєзнавців України.

Світлини: автора, Ольги Рогової, Тетяни Судими.