Бійці батальйону «Донбас» не забувають своїх побратимів. Нещодавно вони приїздили в наше місто, щоб побачитись із Богданом Пташником і відвідати могилу Івана Сотника.

   Друзі зустрілись у Камінь-Каширському краєзнавчому музеї. Вони привезли нагороду для Богдана, наразі – це медаль «Волонтер України». Стримані і щирі рукостискання і багатозначні погляди. По-чоловічому, без лишніх емоцій і зайвих слів. Батальйон «Донбас» став першим в Україні, хто відзначив волонтерську службу спеціально створеними нагородами. Та чи можна оцінити альтруїстичну волонтерську справу, як, зрештою, й відвагу й мужність бійців на війні, навіть найвищою відзнакою? Звісно ж, все робиться не задля нагород, а за переконаннями й притаманною кожному життєвою позицією. Все ж, без сумніву, приємно, бо в легендарного батальйону (саме так називають його хлопці) є власні традиції, а серед них – пам'ятати й шанувати ветеранів.

Боєць батальйону «Донбас» Олег Черкашин вручає Богдану Пташнику медаль «Волонтер України»

   Бойові побратими говорили про війну і життя поза нею, про створення батальйону, друзів, їхні й свої родини, пройдені бої.

   ...Вранці 23 травня 2014 року батальйон «Донбас» потрапив у засідку біля с. Карлівка Мар'їнського району. Тоді загинуло п'ятеро бійців, семеро отримали поранення; серед «троьхсотих» був Богдан Пташник. А далі – довгий період його лікування та реабілітації. Поранення й дотепер нагадує про себе й про те, що здоров'я треба берегти, та чи під силу це невгамовному Богдану? Волонтерство – наразі той внесок, яким він реально допомагає воїнам на війні. «Коли відправляли для бійців «Донбасу» позашляховик, то вирішили зареєструвати номерний знак «Сотник». На честь Івана Сотника», – каже Богдан. Дублікат такого знаку він передав у Камінь-Каширський районний краєзнавчий музей.

   Хлопці довго роздивлялись виставкові фото й називали знайомі обличчя. Заступник командира батальйону майор резерву Олександр Гавришук, який з лютого по квітень 2015 року проходив службу на посаді командира БСП «Донбас», розповідає, як виводив бійців із Іловайського котла. В тому пеклі, де втрати людських життів рахувались сотнями, загинули й наші земляки. Саша пригадує, що з Сергієм Приймаком, Миколою Павляшиком, Сергієм Дем'яником «пересікались» на бойових позиціях.

Бійці батальйону «Донбас» під час зустрічі в музеї

   А з Іваном Сотником, каже, «колєгували» ще з того часу, як навчались у Волинському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою в Луцьку, потім обоє студіювали в Харкові: він – в академії сухопутних військ, Іван – в юридичній академії. Бачились часто, бо навчальні корпуси знаходились поруч, через паркан. І коли після іловайських боїв Іван зателефонував до нього, щоб той забрав служити в батальйон, Олександр не роздумуючи відмовив, бо брати на себе відповідальність ще за одного бійця було понад силу. Але Іван був наполегливий: «Якщо не візьмеш ти, піду в інший батальйон». Так в березні Іван вже попав на ротацію. Побратими не можуть змиритись із смертю друга, він був відважний і правильний. Олег Черкашин, нині заступник голови Харківської ветеранської організації, з позивним Іспанець, розповідає, як на руках виносив його після поранення і що вже той факт, що командир підрозділу спецпризначення Іван Сотник ще при житті був представлений до нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня говорить сам за себе.

   Загалом, хлопці без показової гордості, але з достоїнством розказують про бійців їхнього батальйону, який формується за визначеними принципами, серед яких моральні якості й ідейні переконання про єдність України та її захист – на першому плані. Сповнені бойового духу, рішучі і принципові, мужні і красиві – такі вони, ці хлопці із батальйону «Донбас».

Наталя Пась,

директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею