У Володимир-Волинському історичному музеї налічується понад 18 тисяч експонатів, більшість з яких є недослідженими і зберігаються у сховищі. Та серед тих, які виставлені на огляд відвідувачів, – старовинні ікони, можливо, роботи Тараса Шевченка, а також багато зброї і прикрас, яким сотні, а то й тисячі літ. А ще саме приміщення оповите містикою та загадковістю – пише газета «Слово Правди». 

   Тут переплітається минуле й сьогодення. Навіть у повітрі відчувається ледь помітний запах старовини. Адже саме тут знаходяться мовчазні свідки минулих століть і тисячоліть, які зберігають таємниці князів, вельмож, воїнів, відомих письменників та діячів, а також простих людей, які жили задовго до нас. А ще працівники цієї скарбниці пам’яток розповідають про привидів, які сновигають по кімнатах і навіть відчиняють вікна. 

   - Це було ще у старому музеї, який знаходився біля Успенського Собору, - розповідає провідна наукова співробітниця музею Олена Черенюк. – Пам’ятаю, декілька разів доводилось бачити відчинені вікна, які зачинялись зсередини, а потім їх хтось або щось хтось відчиняло. А оскільки об’єкт знаходився під охороною, то одразу спрацьовувала сигналізація. У деяких випадках доводилось виїжджати і вночі, щоб перевірити, чи не злодії бува прокралися. Але ніхто нікого не бачив. Хто був тим «бешкетником» - залишалось тільки здогадуватись. Хтось з відвідувачів розповідав, що бачив жінку у білому, яка переміщалась у повітрі. Особисто я ніколи з подібним не зустрічалась, проте одного разу трапився випадок, який налякав мене. Якось прийшла на роботу і, зазвичай, робила записи у журналі. В якийсь момент повз мене щось промайнуло і зникло. Я підняла голову, але нічого не побачила. І тільки знову взялась за роботу, почула шурхіт і все повторилось. Мене охопив страх. Я стала шукати, що б це могло бути і побачила велику ворону, яка сиділа у залі. Звідки вона тут взялась і чому не спрацювала сигналізація – не можу пояснити. Але тоді я добряче налякалась. 

   - Це не єдиний випадок, пов'язаний з містикою, - продовжує розмову ще один співробітник музею Богдан Янович. – Якось під час екскурсії один з відвідувачів почав водити у повітрі руками, а згодом поділився враженням, що у кімнатах, де знаходиться зброя, і все, що пов’язане з нею, важка енергетика. А от там, де висять ікони – вона настільки сприятлива, що хочеться перебувати там якомога довше. Та й це закономірно, адже будь-який предмет несе у собі енергетику, як позитивну, так і негативну. І якщо, наприклад, у кімнаті є сокира чи меч, якими вбивали, то ніякого позитиву від них не можна чекати. Подібне відчуття і від могильної плити. 

   У нас знаходиться понад 18 тисяч експонатів, більшість з них ще не досліджена і зберігається у сховищі. Можна собі уявити, скільки таємниць вони у собі криють! Відвідати музей приїздять багато людей, серед яких науковці, історики, археологи, філологи… Чимало з них пишуть дисертації та проводять дослідження. 

   Найстаріші предмети історії, які виставлені на огляд, збереглись з часів кам’яного віку. На перший погляд вони доволі прості, але, якщо придивитись, то на деяких можна помітити тонку роботу майстра. Мало кому відомо, що саме у цих стінах знайшли свій притулок листи та матеріали академіка Агатангела Кримського. За припущеннями, висловленими Петром Заклектою, «Портрет невідомого», який знаходиться в одному із залів, написав Тарас Шевченко. Привертають увагу відвідувачів старовинні дзеркала дев’ятнадцятого століття, у дерев’яних рамах, одне з яких висить при вході до музею, а інше у сусідній кімнаті. Від людей доводилось чути, що дивитися у них небажано, оскільки, енергія, яка йде звідти, є недоброю. Воно й не дивно, адже хоч працівники музею і не знають, кому вони належали, все ж не важко здогадатись, що свої відображення бачило там немало людей. А якщо вірити у те, що дзеркала зберігають інформацію, то й висновки напрошуються самі собою. Одна знайома розповіла, як виходячи з музею, зупинилась біля дзеркала причепуритись і побачила у відображенні позаду себе… дівчину у білому вбранні. Спочатку вона подумала, що це ще одна відвідувачка також вирішила поглянути на себе, але коли обернулась, нікого позаду неї не було. 

   Зайшовши у зал, у якому знаходяться твори сакрального мистецтва, одразу відчуваєш спокій і умиротворення. А рука сама тягнеться перехреститись. «Можна й до церкви не ходити, оскільки тут є усе, що потрібно для молитви, та й атмосфера відповідна», - промовила я до Богдана Степановича. «Згоден з вами. Чимало відвідувачів, які є глибоко віруючими, а також і ми, працівники музею, інколи молимось перед іконами. Адже вони мають особливу силу, бо написані ще у XVI столітті. Тож уявіть собі, скільки на них молилось людей і свідками яких подій вони є. Серед них – ікона Спаса Нерукотворного (16 ст.) та Одигітрія (18 ст.). Деякі ми реставруємо. Усього у колекції налічується 50 ікон, а на Волині їх близько десяти. Якось одна дівчина, які доручили реставрацію, побачивши, якою старовинною є ікона, розплакалась. Настільки переповнювали її почуття». 

   За склом, серед експонатів в око впала дивна ложка. Матеріал, з якого вона виготовлена, здався мені незрозумілим. 

   - Це – ложка з кокосу, оздоблена декоративним різьбленням,- ділиться пан Богдан, - можливо, її привіз хтось із паломників. А ось хрест XVIII ст., на якому є напис про скасування кріпосного права Олександром ІІ. Ледь помітний тризуб, викарбуваний на цеглині, які налічується п’ятсот років. 

   Ще один цікавий експонатом, який подарували музею містяни, - шабля (1920 р.). Нею був нагороджений житель с. П’ятидні пан Назарук за порятунок поранених на річці Західний Буг рід час радянсько-польської війни. І меч часів Київської Русі IX-XII ст., що був знайдений у річці Лузі місцевими мешканцями і відреставрований.

   Не можна у газетній статті розповісти про усі побачені музейні експонати, їх там величезна кількість. Кожен має свою історію, часто оповиту таємницею. Проте, варто відвідати музей і самому переконатися у тому, наскільки багата наша історія і відчути на собі енергетику кожної старовинної речі.

Жанна БІЛОЦЬКА