У Шевченківській світлиці Миколи Куделі Волинського краєзнавчого музею виставлено для відвідувачів унікальну книгу – вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка, виконаний рівненською майстринею Оленою Анатоліївною Медведєвою, зустріч із якою відбудеться 10 травня о 12.00 год.

   У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка. Це класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, його незрівнянний хист.

   Тарасові Шевченкові, котрий народився та виріс в українському селі, а потім після закінчення Петербурзької академії мистецтв жив і працював в Україні, добре було знайоме це рукотворне мистецтво.

   Будучи на посаді художника Київської археографічної комісії, Тарас Григорович багато подорожував Україною: побував у Київській, Чернігівській губерніях, їздив на Волинь і Поділля. Т. Шевченко не раз відвідував село Качанівка на Чернігівщині, що відоме як один із центрів вишивки в Україні.

   Творчість Тараса Шевченка наскрізь пронизана любов’ю до народу, увагою до його побуту. Етнографічна реальність України XIX ст. – органічне тло творчої спадщини поета. Відчутною є увага Тараса Григоровича до вишивки як глибоко символічного національного атрибуту. Згадаймо ключовий образ «шитої шовками хустини» у поезіях «Хустина», «У неділю не гуляла...», чи вишитої сорочки як основного компонента народного одягу у поемі «Княжна», чи опис традиційного пов’язування старост рушниками під час сватання у драмі «Назар Стодоля», на офортах «Старости», «Приятелі» тощо.

   Українська вишивка – це «молитва без слів». Тому поява вишитого «Кобзаря» є даниною святій народній пам’яті українського генія і самому мистецтву вишивки, яке жило і плекалося на нашій землі.

    Ідея створити такий своєрідний «Кобзар» народилася на Рівненській землі, дорогами якої пройшов Тарас Шевченко восени 1846 року, коли добирався до Почаївської лаври. На землі, де свято і щиро шанують Шевченкове слово, де створено Пересопницьке Євангеліє і надруковано Острозьку Біблію, де весна починається з Шевченка.

За основу цього проекту було взято перше видання «Кобзаря» 1840 року. Видання, з якого почався шлях Шевченкового слова до читача.

   За допомогою техніки вишивки (стебнівки) відтворено тексти восьми (без скорочень) поетичних творів: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Біля назв творів подано авторські присвяти.

   Вишиті тексти «Кобзаря» доповнено ілюстраціями. Так, відтворено шість малярських творів самого Тараса Шевченка, які належать до періоду його ранньої творчості.

   Ілюстрація «Звільнення апостола Петра з темниці» – це робота, біблійний мотив якої перегукується з найбільшою подією в житті Т. Шевченка – звільненням його із кріпацтва 1838 року.

    «Тополя» Тараса Шевченка є ілюстрацією до однойменної поеми, яка при­свячена Парасці Петровській, сестрі товариша Петра Петровського. Саме ця, юна і вродлива дівчина, стала прообразом головної героїні поеми «Тополя».

   Акварель «Циганка-ворожка» – особлива в мистецькій долі Тараса Шевченка. 1841 року він одержав за неї від ради академії мистецтв срібну медаль другого ступеня; того ж року виставляв цю роботу на академічній виставці в Петербурзі.

   Олійний автопортрет, час виконання якого збігається з виходом «Кобзаря», вражає молодістю та одухотвореністю Тараса Григоровича.

   Ілюстрацію «Бандурист» Т. Шевченко виконав 1843 року під час першого приїзду на Україну. Образ бандуриста наскрізний і глибоко символічний у творчій спадщині Кобзаря.

   Безперечно, поза увагою не могла залишитися картина Тараса Шевченка «Катерина». Створена вона за мотивом однойменної поеми, найбільшого за обсягом твору, надрукованого у «Кобзарі» 1840 року. Художній образ скривдженої долею дівчини є своєрідним символом долі поета, долі цілої України.

   Уся робота – повністю ручна: друковані шрифти вишиті стебнівкою, а Шевченкові картини – хрестиком.

   Читати вишите Шевченкове слово – читати історію життя, біль і віру його народу лише найріднішою мовою – українською, до якої можна доторкнутися навіть пучками пальців і вустами.