22 грудня 2015 року о 14.00 год. у Волинському краєзнавчому музеї відбудеться презентація виставки «Творча спадщина Валентина Данилюка (1938-2013). Малярство. Графіка. Скульптура». Вперше для лучан та гостей міста буде представлена найбільш повна колекція митця.

Виставка буде експонуватись протягом грудня 2015 – лютого 2016 року у дні роботи музею

Довідково:

   ДАНИЛЮК Валентин Петрович – скульптор і графік, член Національної спілки художників України, учасник всеукраїнських мистецьких виставок. Персональних – у Ковелі (2002, 2006). Автор робіт, вирізьблених на дереві, акварелей. Для творчого стилю характерні реалістично-декоративний нахил із використанням народних гуцульських елементів, прозорість та свобода в акварелях.

   Народився 14 грудня 1938 року у селі Секунь Старовижівського району Волинської області.

   Його творчий шлях почався у Львівському інституті декоративного і прикладного мистецтва на відділі художньої кераміки. В цей час там викладали І. Севера, В. Ткаченко, А. Монастирський. Далі — робота у рівненському художньо-виробничому комбінаті, з 1970-го року — Івано- Франківськ.

   Творча доля навернула його тут до монументально-декоративного мистецтва, а саме – чеканки. У часи тотальної індустріалізації й будівництва, цей жанр набув великої популярності. Одна з перших творчих робіт художника – декоративний пласт «Аркан» (1971 р., карбування на міді), був закуплений Міністерством культури з республіканської виставки.

   Незважаючи на загальні негативні тенденції «періоду застою», Івано-Франківське, Львівське середовище було надто творчо самодостатнім, щоб рапортувати ідеям соцреалізму. Тут розвивалась самобутня національна школа, підтримувались традиції. Валентин Данилюк входив до творчого колективу митців, що працювали над зведенням Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру. А саме, його авторству належить рельєф на фасаді «Музи».

   1975 року були виконані ковані пласти для будинку головної пошти у м.Ковель, паркові скульптури «Врожай», «Весна» для скверу у смт. Яремча.

Велике враження на творчість митця мала поїздка до Італії 1977 р. Рим, Венеція, Флоренція, батьківщина Джотто, Рафаеля й Мікелянджело, великого Леонардо. Почався час переосмислення. У творчості відзначається тяжіння до крупної пластики, узагальнення, декоративізму, подалі від соцреалізму.

   З 1989 року Валентин Данилюк – член Національної спілки художників України.

   На той час монументальний жанр, на жаль, уже втрачав свою популярність, а скоріше — замовника, і художник зайшов до станкового мистецтва.

   Найперше митець звернувся до краєвиду — жанру, де яскраво проявилась його етнічна психологія. Малювання з натури карпатських і, особливо, волинських пейзажів допомогло відчути рідну природу, котру вже сприймав, як співрозмовника, здатного співпереживати автору, відчувати його. Акварельні та пастельні листи виявили його бачення прекрасного. Естетика його творів — це естетика дерев і квітів, прозорого повітря, сонячного проміння, завдяки якому живемо.

   У жанрі портрету митець працює у класичній манері, створюючи галерею прекрасних облич.

   Безперечно й те, що найповніше талант В. Данилюка розкрився у його скульптурних роботах. Дивно, але душа його вловлює найтонше дихання матеріалу, око пильно вивіряє усі нюанси, щоб у закінченому творі у повну відобразитись пластикою, кольором, серцем дерева, його духом.

   Багато творів тематично пов'язані з поезією Лесі Українки: «Остання пісня Лукаша», «Лісова пісня», «Пробудження», «Весна», «Леся Українка». «Поезія». Надзвичайно цікавою також є серія тематичних портретів, виконаних у високому рельєфі, як то портрети Тараса Шевченка та Івана Франка, чи у формі погрудь: Маруся Чурай, Іван Гонта. У кожному випадку митець індивідуально підходить до вибору породи деревини — дуб, липа, вільха, грушка, акація — обрані не тільки як пластичний матеріал, а з метою посилення енергетики твору; дерево стає активним співавтором, його волокнистість, сухість, світло та моделюють пластику ликів та тіл, додають чуттєвості кожному творові, продовжують жити у них, дихати, співпереживати.

   Особливої уваги заслуговує серія робіт модерністичної характеристики. У них митець найперше прагне до узагальнення, пошуку пластичних ефектів, поєднання активних та пасивних форм – опуклих та запалих. Тут має значення найменша деталь: текстура, власні та падаючі тіні, чіткість чи плавність абрисів, бо всі вони — суть формотворення. Образ розкривається формою, а форма визначає зміст.

   І тим не менше, його мистецтво має магічний взаємозв'язок із першоджерелами, менталітет особистості, емоційний заряд образно- тематичного наповнення, а не формально-технологічний практицизм.

   ... І щоразу Валентин Петрович зображував Волинь – цю незвичайну землю, котра захоплювала його з головою і не давала оговтатись.