Археологічний музей Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки діє вже 40 років, – пише газета «Волинь-нова».

     У Луцьку чимало музеїв. Окрім відомих – Волинського краєзнавчого, Музею волинської ікони чи Художнього, є й менш знані, але від того не менш цікаві. Одним із таких можна вважати Археологічний музей Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розташований у приміщенні історичного факультету вишу.
     Експозиція створена у 1975 році. 2003-го тут ввели посаду завідувача, а ще через два роки музей отримав статус відомчого. Нині цей невеликий заклад може позмагатися із деякими установами районного рівня.
     Його експонати просто захоплюють: від найдавніших – до середини ХХ століття. Деякі предмети на перший погляд можуть здатися малоінформативними. Але коли дізнаєшся їхню історію, починаєш дивитися на них іншими очима.
     — Вважали, що енеоліт – це період, коли панував матріархат і, відповідно, чоловіки мали менше прав. Проте один наш експонат ставить під сумнів таку думку, – завідувач музею Зоряна Кучінко веде до стенда з предметами цієї доби. – Погляньте на булаву. Її передав нам Григорій Охріменко, який свого часу теж очолював археологічний музей. Власне, це лише частина булави, вона відреставрована. Уламок виявили у культурному шарі періоду енеоліту. Унікальна знахідка подає новий погляд на згаданий період. Адже булава – символ саме чоловічої влади, хоча й належить до періоду матріархату.
     Подібну історію можна розповісти чи не про кожен експонат. Музей має одну з найкращих колекцій сільськогосподарських знарядь давніх слов’ян. Поруч – невелика булава того ж періоду.
     — Нам її передали чорні копачі. Вони подумали, що це звичайна свинцева гайка, а коли ми її відчистили, то виявилося, що це булава давніх слов’ян, – додає ідейний натхненник музею, професор, доктор історичних наук Михайло Кучінко.
     Привертають увагу кістяні ковзани, знайдені у Володимирі-Волинському, гайкові ключі для налаштування рушниць та рідкісний експонат – ключ до колісного замка рушниці XVII століття. А ще музей має цікаву нумізматичну колекцію.
     Водночас заклад виконує навчальну функцію. Майбутні історики на базі музею здобувають навички реставрування знахідок та готують їх для експозиції. Тут навіть інформаційний стенд про археологію вже є експонатом. Таким собі осучасненим електричним інформаційним стендом (старші читачі пам'ятають), які у 1970–1980–х роках стояли на вокзалах. Натиснувши кнопку, на них можна було перегорнути сторінки і дізнатися розклад потягів тощо.
     Про враження від музею найкраще розкаже Книга відгуків відвідувачів. Там і подяка за екскурсію студенту другого курсу Віталію Шкоропаду, який пізніше керував археологічним музеєм, став відомим волинським археологом. І позитивні відгуки академіка, співробітника Інституту історії СРСР Валерія Перхавка («Цей музей може слугувати зразком для створення подібних закладів у інших вузах») та автора підручника з археології Данила Телегіна. Записи відвідувачів із різних університетів, музеїв та шкіл годі перелічити. Два школярські відгуки все ж згадаємо. «Відвідала музей археології. Він мені дуже сподобався, особливо археологічна карта Волині. Дякую дяді Віті Шкоропаду за дуже цікаву екскурсію. Учениця 3–Б класу СШ №4 Зоряна Кучінко. 1984 рік». Наступний – схожий: «Відвідала музей мого тата. Він мені дуже сподобався».
     — Коли вперше побувала в музеї, захоплювало буквально все. Відгук писати не дуже хотіла, але довелося, – сміється Зоряна Михайлівна, яка тоді й подумати не могла, що колись стане тут керівником.
     Трапляються й незвичні записи, як-от враження від музею співробітника УКДБ УРСР по Донецькій області та тренера Волинської обласної ради Добровільного спортивного товариства «Колос» із боротьби дзюдо. Підписи нерозбірливі, але можна здогадатися, що донецький кадебіст гостював чи був у справах у нашому краї і волинський дзюдоїст показав йому археологічний музей як одну з місцевих цікавинок. Запис залишила і «делегація у складі ветерана Братства ОУН–УПА Тетяни Барбелюк, голови секретаріату КУНу Валентини Єгорової та сина командира УПА «Голобенка» Богдана Громадюка (Петербург)».

Сергій НАУМУК

     На фото: Зоряна Кучінко демонструє механізм для свердління кам’яних знарядь.
     Фото Сергія НАУМУКА.