Нещодавно біля села Щитинь Любешівського району з дна річки Турії випадково підняли давній плавальний засіб — «однодревку» (на фото), – пише у газеті «Волинь-нова» Юрій МАЗУРИК, член Національної спілки краєзнавців.

     ГРИВАСТИЙ СПОТИКАВСЯ ОБ «ЗОЛОТУ» КОЛОДУ

     Місцевий житель Микола Колядюк, переганяючи коня бродом через річку на вигін, помітив, що тварина часто об щось спотикається. Цього спекотного літа, коли рівень Турії помітно знизився, вирішив розчистити брід. З’ясувалося, що перешкоджали коневі затоплені стовбури дерев. Одне Микола Петрович дістав швидко, а от із другим довелося поморочитися. І коли витяг його на берег, то зрозумів, що це не проста колода, а човен, видовбаний із суцільного стовбура дерева!

     Час зробив свою справу: деякі частини човна втрачені, але загальний вигляд дає можливість описати його конструкцію: це довбанка довжиною близько 3,5 метра, шириною 60 і висотою 30 сантиметрів. Зсередини на дні човна видно сліди від обробки теслом. Біля носової та кормової частин розміщені лавки. Значить, човен був розрахований на двох гребців.

     Старожили пам’ятають, що ще навіть у першій половині минулого століття на річках і озерах Полісся користувалися такими саморобними човнами. І навіть якщо це останній екземпляр «флотилії» річки Турія, то уже цінна історична знахідка. Але є обставини, які дають змогу припустити, що вік знахідки значно більший. Про місце, де вона була знайдена, жителі села згадують, що ще у 1970-х роках тут був берег, по якому навіть проходила сільська дорога, а вода протікала значно далі. Можна лише уявити, скільки пройшло часу, відколи річка міняла своє русло за неписаними законами. У будь-якому випадку історична цінність знахідки поза сумнівами. Точний вік човна можна буде визначити, провівши радіовуглецевий аналіз. Дендрологічне дослідження (за кількістю кілець деревини) дасть можливість дізнатися, скільки років було зрубаному дереву і навіть в якому році воно було зрубане.

     ТАКА ЗНАХІДКА СТАНЕ ОКРАСОЮ БУДЬ-ЯКОГО МУЗЕЮ

     Що робити з такою знахідкою, пан Микола не знав, але так трапилося, що у Любешівському районі у цей час працювала етнографічна експедиція Державного наукового центру захисту культурної спадщини від технологічних катастроф з Києва. Заїхавши у Щитинь, керівник експедиції Ростислав Омеляшко від місцевих жителів дізнався про човен, адже новина відразу облетіла все село. На його думку, такий експонат достойно прикрасить будь-який музей.

     А от чи готова волинська громада залишити однодревку у нашому краї? Адже перш за все необхідно організувати її консервацію: дерево пролежало довгий час у воді і підняте на поверхню, висихаючи, починає руйнуватися. Запобігти цьому може лише фахова консервація, яка чимало коштує.

     Звісно, можна не обтяжувати себе турботами і хай «пливе» щитинський човен собі до Києва. А якщо хтось із волинян захоче його оглянути, то хай їде до столиці у цей музей. Чи, може, самі таки збережемо об'єкт підводної археологічної спадщини і тим примножимо музейний фонд Волині?

     А поки що човна зберігає та охороняє Микола Колядюк. Треба сказати, що йому уже надходили вигідні пропозиції від осіб, для яких об'єкти культурної спадщини є предметом гендлю. Але пан Микола їх відхилив. Думається, волинська громада повинна віддячити першовідкривачеві пам’ятки і докласти зусиль, щоб човен-довбанка не «поплив» із Волині.