В передостанній день жовтня у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків представили проєкт «Занепад Відродження», що є дослідженням стереотипного мислення у межах України.

Величезний блискучий ведмідь, схожий на диско-кулю, посеред житнього поля та щедро насипаного зерна – цей центральний елемент виставки Беати Корн та Віктора Мельничука неможливо оминути.

Розмиті живописи, на яких складно сфокусувати увагу, і які можуть навіть спричинити легке запаморочення. Дзеркальні величезні скульптури зайців у клітці та коронавірусного ведмедя із клешнями замість лап; порцелянові крихкі динозаври на темному тлі. На кожному квадратному метрі виставки трапляється щось, що не вкладається у стандартні межі розуміння.

«Що ми робимо тут? Знову і знову вдивляємося в лик сучасного мистецтва. Шукаємо до нього ключі, міркуємо, сприймаємо. Ви ж знаєте, що в мистецтві не один рівень сприйняття? Його можна дивитися поверхово, сприймаючи композицію і певні авторські меседжі, а можна заглибитися у філософську глибінь і намагатися прожити побачене із автором. Дуже важливо при цьому ставити собі запитання: як, чому саме так?

І от у просторі цієї виставки таких запитань багато. Наївність і безпосередність оленів, що ніби зійшли із казок чи бабусиних килимків. Але! Сьогодні ці олені з автоматами… Цю експозицію не вийде оцінити просто критеріями «подобається / не подобається», її треба пережити і відчути на рівні кожного об’єкта», – розпочала відкриття виставки мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Своїм «ключем» до розуміння цих авторів поділилася керівна партнерка музею Леся Корсак.

«Чому «занепад» і чому «відродження» пояснять автори. На мою думку, в нас уже 29 років триває відродження України, але щось ми в цьому трохи буксуємо. На це звертають увагу митці, наголошуючи своїми подвійними роботами на нашу систему подвійних стереотипів.

Віктор Мельничук показує роботи, в яких розмите і минуле, і майбутнє: ми все ще не можемо позбутися штампів попередньої епохи, і хоч знаємо, куди нам рухатися далі, але стоїмо на роздоріжжі. Яскрава мить на кожному полотні – це наше сьогодення. Беата Корн своїми великими просторовими об’єктами звертається до дитячих асоціацій, через які хоче достукатися до кожного і змінити інфантильну свідомість на зрілу. Сьогодні у нас глибокі змісти, глибока виставка, глибокі автори», – підсумувала пані Леся.

Віктор Мельничук народився і провів багато років у Луцьку, перш ніж вступив до Львівської академії мистецтв, де й зустрів свою майбутню дружину Беату Корн. Згодом пара переїхала до Ужгорода, рідного міста Беати. Багато років вони присвятили викладацькій праці у різних художніх закладах.

Пан Віктор зізнався, що давно не був у Луцьку, а тому скористався нагодою і подякував усім, хто вірив у нього і навчав. Також він розповів, що цей виставковий проєкт вони із Беатою присвятили своїм матерям.

«Ми б хотіли присвятити цю виставку мамам – моїй та Беатиній. За їхнє терпіння і розуміння у тому, щоб ми могли поділитися частиною нашого життя, яка є в цих роботах. Бо без підтримки рідних все це творити було б досить складно».

Також пані Беата розповіла трохи про найбільш видовищний об’єкт виставки – блискучого ведмедя серед поля колосків та зерна.

«Ведмідь тут – ніби іншородне тіло. Він вмонтований в інсталяцію Віктора, яка вже була багато разів експонована. Ця виставка – своєрідний підсумок нашої 12-річної співпраці: як подружжя, бо стільки років ми одружені, як батьків, бо це вік старшої доньки, і як авторів, ідеї яких постійно сплітаються в одне ціле. В інсталяції первісно йшлося про зародження культури. Про те, як кочові племена зупинилися і почали формувати культуру, займатися землеробством, розбудовувати міста. А ведмідь з’явився тут як мерехтливе створіння, яке може збити нас із певного бачення, відволікти від основи».

«12 років тому ми вже створювали дзеркального ведмедя, дуже схожого за пропорціями на цього. Це іграшка Лего як символ дитячої наївності дорослих людей. Перша така скульптура називалася у нас «Дімці розбили серце». Її задум з’явився під час війни у Грузії, коли обов’язки президента Росії виконував Дмитро Мєдвєдєв. Звідси виник образ ведмедя. Але всі розуміли, що він – іграшка в руках у Путіна. В одному з інтерв’ю Мєдвєдєв каже, що війна почалася тому, що грузини розбили йому серце. І на цю ситуацію далі наклалася інтерпретація образів», – доповнив історію Віктор Мельничук.

Художники зазначили, що прагнуть про складне і тривожне розповідати за допомогою дитячих образів. Аби спершу картинка виглядали просто і привабливо, але в ній не все було насправді так просто.

«Часто у наших роботах з’являються руки-клешні. У нас є друг, і в нього від народження такі руки. Він займається програмуванням, ремонтує техніку, водить машину. Крім цього, одружений, має сім’ю та дітей. І здається мені набагато щасливішим, ніж я, бо позитивнішої людини знайти важко.

Спілкуючись із ним, у нас виникла серія робіт, але вже з іншими меседжами, не тими, які наш друг розповідав про своє життя.

Дивлячись на світ довкола, ми як художники передаємо змісти, але часто уже свої, а не описані кимось. Це я до того, що не так важливо заглиблюватися у чиюсь розповідь, а краще писати власну історію», – порадив пан Віктор.

Джерело: МСУМК