Ще одна ікона з колекції музею, сюжет якої розповідає про велике свято християнської церкви – «Зішестя Святого Духа на апостолів». Пам’ятка початку XVIІ ст. походить з с. Окорськ Локачинського р-ну.

В основі іконографії лежить сказання книги Діянь святих апостолів (Дії. 2:1-13). В день П’ятидесятниці апостоли зібралися разом в Сіонській світлиці, о 3-й годині дня стався шум, ніби буря зірвалася. Він наповнив увесь дім, вогненні язики зійшли на апостолів та вони сповнились Святого Духа й почали розмовляти іншими мовами. Це привернуло увагу мешканців Єрусалиму, зібрався народ і дивувався надзвичайному явищу.

Іконографія свята відома з VI ст. Зображення Зішестя Святого Духа на апостолів є у збірниках давніх рукописів, на мозаїках Софії Константинопольської і собору Святого Марка у Венеції, у древніх храмах Києва, Чернігова, Новгорода. Давні майстри зображували велике приміщення та апостолів, що сидять у ньому, на чолі з Петром і Павлом. В руках – книги й сувої, над головами – язички полум’я, як символ Святого Духа.

У композиції волинської ікони поєднано дві традиції зображення події: східно- та західно-християнську. У латинській іконографії, як правило, учасницею цієї події є Богородиця. З XVII ст. її зображення присутні і в грецькій, і у київській іконографії. Центральне місце композиції волинської ікони також займає Богородиця, обабіч неї у три яруси попарно розміщені апостоли. Хоча у «Діяннях святих апостолів» не згадується про Її присутність, однак євангеліст Лука, не згадуючи імені Матері Божої при описі зішестя Святого Духа, пише, що після Вознесіння Ісуса Христа всі апостоли одностайно перебували у молитві, з жінками, і з Марією, матір’ю Ісуса (Дії. 1:14). Тому цілком можливо, що Богородиця була присутня при цій події, про що говорить й один з давніх переказів. Автор зосередив увагу на найважливішому, на народженні Церкви, тому апостоли сидять у кріслах, а Богородиця – на троні, як учасники Вселенського Собору. Над будівлями другого плану, які символізують Христову Церкву, автор зобразив сяйво у вигляді червоного півкола з променями, під ним на срібному тлі – іменування ікони.

Ікона невідомого волинського маляра вирізняється архаїстикою та незвичною для живописного твору чіткою графічністю. У ній виявляються характерні риси т.зв. народно-ремісничого письма. Автор володіє неповторною мовою власного мистецького вислову, водночас, використовує традиційну іконографічну схему. За художньою манерою, цей образ несе відгомін фрескового малярства. Тут головну роль відіграє чорний контур, кольорова палітра складається з декількох прозоро накладених вохристих та блакитно зелених барв. Так відтворенні й лики персонажів, які, проте, мають певні індивідуальні риси, різняться зачісками та формою борід.

Джерело: Музей волинської ікони