Наближається величне свято Вознесіння Господнє, яке щорічно відзначається на сороковий день після свята Воскресіння. Весь цей період у храмах лунали пасхальні піснеспіви і віруючі віталися по-особливому. Сьогодні вашій увазі пропонуємо ікону «Вознесіння» початку XVIIІ ст., яка походить з Покровської церкви с.Пірванче Горохівського району.

Ікона «Вознесіння» знаходилася у празниковому ряді іконостасу. Свято Вознесіння встановлено ще у перші роки християнства, але аж до IV ст. воно відзначалося разом із святом П’ятидесятниці. Лише з початку V ст. свято отримало самостійний статус, як одне з дванадесятих свят. У свято Вознесіння востаннє віталися словами «Христос Воскрес», стверджуючи цим, що земний шлях Спасителя завершився і далі Він вершить вищий небесний суд, сидячи на небесному престолі поряд із Богом Отцем.

Передбачення про майбутнє Вознесіння було дано Ісусом Христом своїм учням ще задовго до своєї смерті: «А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш?» (Ів.6,62). Подію Вознесіння Господнього описують євангелісти Лука: «… І коли Він благословив їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо…» (Лк.24, 50-53) та Марк: «Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога. Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм…» (Мр.16, 19-20). Найдетальніше про події, які передували і які слідували після Вознесіння оповідає книга «Діяння святих апостолів» (Діян.1,2-26). Головним повчальним моментом Вознесіння Господнього є те, що Спаситель протягом сорока днів після смерті лишався на землі, являвся своїм учням і говорив їм про Царство Боже, тим самим готуючи їх до проповідницької діяльності у майбутньому.

Волинський іконописець живописно передає на іконі слова Святого письма, наповнюючи образ яскравістю та емоційністю. У центрі композиції – Елеонська гора, над якою ніби парить у хмарах Ісус Христос, підтверджуючи слова книги «Діяння святих апостолів»: «… Він вознісся над їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх». Хмари навколо постаті Спаса утворюють ніби напівмандорлу, як символ Божественної слави Сина Божого. Не випадково Спас зображений у червоній багряниці, яка символізує його людську сутність, пролиту за людей кров, жертовність і мучеництво. Обабіч зеленої гори розміщені апостоли, одягнені у хітони і гіматії білих, жовтих, синіх, зелених, червоних кольорів. На передньому плані зображена Богородиця, яка стоїть навколішки, протягуючи руки вгору. Богоматір одягнена у білу сорочку і синій плащ, голова покрита білою наміткою. Погляди і жести персонажів звернені до Спаса. Лики персонажів вохристої карнації з підрум’яною, чітко промальовані чорні брови, круглі очі, червоні вуста.

Своєрідною ланкою, що поєднує небо і землю, божественний і людський світ, на іконі виступають два ангели на хмарах, одягнуті у білі хітони, які руками вказують на Христа, споглядаючи присутніх на землі. Німби, символи святості, бачимо лише над головами Ісуса Христа і Богородиці, всі ж інші учасники дійства без німбів, тобто вони ще просто люди, які з часом будуть возведені до рангу святих християнської церкви за служіння людям і мученицьку смерть за віру Христову. На тлі ікони, між хмариною і пагорбом, частково зберігся напис: «ВОЗНЄСЄНІЄ».

Вознесіння Господнє прославляє воскреслого Спасителя і свідчить про Його верховне перебування у царстві небесному та істинність вчення Христового для людей на землі.

Джерело: Музей волинської ікони