«Успіння Богородиці» 1897 р. Оцинковане залізо, олія.
Походить із церкви Успіння Богородиці с. Сокіл Рожищенського району.

Кінець земного життя Богородиці та її переселення в Царство Небесне – одне з найдавніших, найважливіших і найбільш шанованих свят християнської церкви, яке відзначається 28 (15 за ст. ст.) серпня.

Тема «Успіння» у християнській традиції займає особливе місце, оскільки вона, як і Воскресіння Христове, символізує перемогу над смертю і возвеличує неземне життя. Сам термін «успіння», на відміну від «смерті», більш широкого поняття, близьке за своїм змістом до «умиротворення», «упокоєння». У Новому Заповіті відсутні відомості про смерть чи вознесіння Богородиці, розповідь про це є усною традицією, зібраною в апокрифах. Один з найбільш відомих – «Святого Івана Богослова сказання про Успіння Богородиці.

Свято Успіння утвердилося в Єрусалимі приблизно у V ст., тоді ж з’являються перші іконні твори.

Ікона з колекції відтворює скорочений варіант сюжету «Успіння». У центрі образу на ложі, оповитому хмарами, покоїться тіло Богородиці. Її спокійний ніжний лик ніби говорить про сон, а не смерть. Цікаво, що маляр постать Марії та ложе «покриває» тканиною ясного фіолетового чи швидше порфірного кольору, який здавна був символом царської влади, ознака величності його володаря. Отож, іконописець цією барвою вказує на символіку образу Богородиці як Цариці Небесної.

Над тілом Богородиці стоїть у сяйві Ісус, на його руках – сповите дитя, як символ душі Марії. Навколо ложа зображені апостоли. У їхніх фігурах присутня певна суворість та стриманість у виявленні почуттів, їх постаті величні, лики спокійні та зажурені.

Ікона написана малярем школи академічного живопису з усіма визначальними композиційними реаліями та живописно-образними рішеннями.

Пам’ятка походить з церкви с. Сокіл, яка є однією з найдавніших мурованих храмів на теренах Волині. Побудований на початку ХVІ ст., у 1886 – 1887 рр. він був відремонтований, а через десять років прихожани з с. Копче (Кобче) подарували церкві ікону Успіння Богородиці, про що маляр написав у нижній частині твору. У 1960-х роках храм був зачинений та використовувався як складське приміщення, а іконостас – розібраний. Під час науково-дослідницьких експедицій працівників Волинського краєзнавчого музею у 1975 р. ікона разом з кількома іншими була передана до музею.

Джерело: Музей волинської ікони