В іконописному мистецтві західних областей України поряд з визнаними центрами і майстрами активно діяли окремі осередки та малярі, які задовольняли потреби місцевих церковних громад. Велика кількість творів станкового малярства першої половини ХVІІ ст. походить з іконописної майстерні, яка знаходилася на території Ковельщини і відзначалася яскраво вираженими стильовими особливостями. У мистецтвознавчій літературі провідний автор майстерні іменований «Волинським іконописцем 1630 р.» на підставі датованої 1630 р. ікони «Юрій Змієборець з житієм». Твори цієї майстерні мають свій власний характер, їх відзначає гармонія форм, послідовна лінійна стилізація та скромна кольорова гама.

У збірці Музею волинської ікони зберігається значна кількість творів цього автора та його послідовників. Дві ікони походять з Покровської церкви с. Бобли Турійського р-ну. (Дерев’яна церква, побудована у 1876 р. на місці старої, теж Покровської). Ікона «Покрова Богородиці», ймовірно, була храмовою ще у давній церкві.

Автор створив своєрідну та оригінальну композицію, у якій по-новому переосмислив традиційний популярний багатофігурний сюжет. У ХVІІ ст. в іконописному мистецтві України остаточно була вироблена схема, за якою у композиції належало розміщувати основні персоналії: Богородицю зі святими, Романа Піснеспівця, Андрія Юродивого, Царя з Царицею. Розгорнута вгору композиція ікони зображує подію на тлі багатокупольного храму, оточеного міськими мурами та вежами з пірамідальними куполами. Дахи приміщень криті черепицею, яку маляр детально виписує. Нижня частина ікони має багато втрат та потертостей, тому досить важко визначити, які особи представлені на ній. Слід зауважити, що автор відходить від традиційної іконографічної схеми, зобразивши в центрі композиції на тлі церкви не Романа Піснеспівця, а святого з німбом над головою, з сивим волоссям та довгою сивою бородою, можливо – Св. Василія Великого. Зліва від нього зображена група осіб, які розмовляють між собою. Серед них – Цар і Патріарх, за ними – Андрій Юродивий з піднятою рукою, що вказує на Богородицю. Справа від Василія Великого - цариця Єлена, поряд з нею – Роман Піснеспівець з розгорнутим сувоєм з написом «СВ РОМАН». У верхній частині, над вузькою лінією хмар, постать Богородиці у позі Оранти, обабіч неї – два ангели з розгорнутими крилами. Постать Богородиці оточена сяйвом, вписаним у видовжену мандорлу. Автор твору, передусім, акцентує увагу на заступництво Богородиці перед Христом, що є очевидним відображенням культу Богородиці Заступниці.

Унікальність «Покрови Богородиці» «Волинського іконописця 1630 р.» випливає з оригінального трактування всіх складових частин композиції. У першу чергу незвичним є розміщення персонажів. Аналогічних по композиції творів знайдено не було. Чому автор акцентує увагу саме на Св. Василії, дотримуючись водночас традиційних канонічних правил сюжету? Можливо, таким чином він хотів наголосити, що ікони виконані у монастирському осередку. Адже твори «Волинського іконописця…» строго відповідають іконографічним канонам, традиція, яка в іконописі має значення закону, є основною і провідною. Строгість та навіть певна «аскетичність» цього живопису, не характерна для першої половини XVII ст., підкреслюється й монохромною кольоровою гамою, як «Покрови Богородиці» так і інших образів цього автора. Він використовує лише три основних кольори та їх відтінки: вохристий (від темного коричнево-червоного до світлого помаранчевого), синій та білий, зрідка підкріплений чорним чи блідо-зеленим. Можливо, зображення постаті Св. Василія у центрі композиції, є свідченням того, що у монастирі, де діяла майстерня, відновилися давні традиції чернецтва, звернені до уставу Св. Василія Великого.

«Волинський іконописець 1630 р.» є автором ще одного образу з Покровської церкви с. Бобли – «Богородиці Одигітрії».

Цей твір відтворює канонічний образ, разом з тим відзначається ліричним настроєм та лагідним спокоєм. Видовжена форма дошки змусила маляра «витягнути» фігуру Богоматері, зробивши непропорційно малою її голову та постать Ісуса. Богородиця зображена в голубому хітоні з густо промальованими бганками та червоно-коричневому мафорії з світло-зеленим виворотом. З-під мафорію на голові Богородиці виглядає біла хустка, яка м'якими хвилями огортає голову і кінцями спадає вздовж шиї. На дитині – сліпучо-білий хітон, підв'язаний широким поясом з бантиком, та гіматій червоно-коричневого відтінку з прокресленими чорним контуром складками.

Характер моделювання ликів Богородиці та Ісуса мають спільність з моделюванням ликів ряду ікон цього ж живописця. Обличчя видовжені, з високим чолом, тонкою лінією брів, яка плавно переходить у лінію дещо задовгого прямого носа, руки з тонкими довгими пальцями. Маляр володіє об'ємним пластичним моделюванням форми, використовує тональні і світлотіньові переходи кольору. Колорит його творів виглядяє стриманим і гармонійним, не дивлячись на дещо сухувату манеру виконання образів.

Залишається невизначеним питання місцезнаходження іконописної майстерні. Протягом першої чверті ХVІІ ст. активізувався процес заснування нових православних обителей. Можна припустити, що це пов'язано з відродженням Київської православної митрополії часів Петра Могили. Але у наступні роки цей процес різко зупиняється, зменшується чисельність новозаснованих монастирів, можливо, через зменшення числа потенційних ктиторів. На території Ковельського та Володимирського повітів (саме з цим регіоном пов’язана більшість творів «Волинського іконописця 1630 р.» та його малярського кола) у першій половини ХVІІ ст. діяло кілька великих і знаних чернечих обителей: Вербський Пресвятої Трійці, Загорівський Різдво-Богородичний, Милецький Миколаєвський. Можна припустити, що у одному з них існувала іконописна майстерня.

Джерело: Музей волинської ікони