12 липня відзначаємо день пам’яті Святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Їх пошанування почалося відразу ж після страти, а зображення відомі з ІІІ–IV ст. – це фрески катакомб і мозаїки древніх храмів на території сучасної Італії. В ту пору апостолів малювали по-різному: то молодими і безбородими, то зрілими людьми з бородами. За переказами, існували їх прижиттєві зображення, які лягли в основу традицій.

Зазвичай апостола Петра малюють літнім, але міцної статури з коротким сивим хвилястим волоссям і короткою бородою, лисиною і грубуватими рисами обличчя. Апостол Павло змальовується низькорослим, із високим чолом або лисиною, великим носом, темним волоссям і довгою бородою. Традиційні одежі апостола Петра – голубий або зелений хітон і поверх нього жовтий чи вохристий гіматій, в апостола Павла – вишневий гіматій поверх синього хітона. Ноги, як правило, босі або в сандаліях. З IV ст. цих угодників малюють із німбами. Характерними атрибутами апостолів є сувої – символ християнського вчення. Особливі атрибути з’явилися у зображеннях із середини IV ст.: в апостола Петра є «ключі від Царства Небесного», відповідно до євангельського тексту (Мф. 16:19), а в апостола Павла – меч, яким його стратили, і книга, що вказує на нього як автора послань.

Петра і Павла малювали у різних композиціях чи одноосібно. Їхні зображення обов’язкові у деісісному чині (ІІ або ІІІ ряд іконостасу): апостол Петро розміщується справа від Спасителя, вслід за архангелом Михаїлом, апостол Павло – зліва, за архангелом Гавриїлом.

Ікони «Святий апостол Петро» й «Святий апостол Павло», про які йде мова, представляють народне малярство нашого краю.

Вони походять із апостольського ряду іконостасу храму Святої Трійці села Матейки Маневицького району. Привезені до Волинського краєзнавчого музею науковою експедицією 2001 року, у 2006-му – реставровані. Експонуються у Музеї волинської ікони.

Написані на дереві (липа) по левкасу темперою, декоровані гравіюванням та золоченням тла. Невідомий волинський майстер створив образи, у яких є і свій стиль, і гармонія, і духовне наповнення. Незважаючи на спрощеність і деформацію пропорцій персонажів, примітивність у змалюванні окремих деталей, автор досягає надзвичайної художньої виразності. Передусім захоплюють прекрасні, одухотворені лики святих із великими, сповненими мудрості й умиротворення очима, лики, у яких відбилися досвід і переконання.

Народний художник, без сумніву, був обізнаний із традиціями у зображенні апостолів і знав канони візантійського іконопису. Це підтверджують і добір атрибутів, і постави, і яскраво передані портретні риси, і навіть дотримання традиції в кольорах одеж. Ікони передають безпосереднє, емоційне почуття митця та чисте, живе і щире почуття вірянина, вони сповнені самобутньої естетики й духовної глибин.

Джерело: Музей волинської ікони