13:44
З колекції Музею волинської ікони: «Різдво Богородиці»
|
|
У колекції Музею волинської ікони зберігається група ікон кінця ХVII – початку ХVIII ст., знайдених у храмах Камінь-Каширському району. Більшість образів походять зі Стрітенської церкви с. Михнівка, інші – з церков навколишніх сіл. Таке групування навколо одного центру вказує на ймовірність існування у Михнівці іконописної майстерні. За свідченнями істориків, Михнівка як містечко, відоме з ХVII ст. У 1637 р. на прохання власника містечка Філона Яловицького, польський король Владислав IV надав Михнівці грамоту на Магдебурзьке право, щоб дана місцевість була швидше заселена. У 1642 р. тут була побудована Стрітенська церква, а при ній відкрився невеличкий монастир. Містечко проіснувало два століття, у 1842 р., через селянські виступи проти панщини, його жителі були розселені по оточуючим селам і Михнівка перетворилась на невеличке бідне село. Без достовірних письмових джерел важко визначити місцезнаходження давньої малярської майстерні. Іконописці могли працювати при монастирі або ж бути світськими особами. Характерними рисами всіх робіт «Михнівського маляра» та майстрів його кола, є надзвичайна виразність і своєрідність художньої мови. Автори дещо «демократизують» іконописні сюжети і вони набувають фольклорного звучання. Ікона «Різдво Богородиці» кінця ХVII ст. особливо яскраво відображає найхарактерніші риси цього малярського осередку. У ХVII – ХVIII ст. ця тема часто набуває історико-побутових рис, а також розкриває ідею християнського свята, де народження Богородиці зображується з особливою урочистістю, як явлення Божого плану. У мистецькому вирішенні теми «Михнівський маляр» представляє глибокий богословсько-символічний зміст, попри те, що цей сюжет покликаний відтворити конкретну історичну подію. Про неї найдетальніше повідомляють древні апокрифи. У композиції твору автор зберігає цілий ряд традиційних елементів, але інтерпретує їх у своєрідному народно-поетичному ключі. Він не приділяє багато уваги інтер’єру приміщення, зображуючи лише необхідні і традиційно ужиткові речі. Натомість він ретельно «описує» вбрання кількох персонажів та декор речей.
Цікавим та оригінальним є те, що жінки, які прийшли привітати породіллю та Св. Іоаким зображенні у вбранні заможних волинян. Біля столу стоїть вельможна гостя з різьбленою посудиною в руках. Маляр написав її у догій світлій спідниці з білим фартухом, прикрашеним по краю мережкою. Волосся викладене оригінальною зачіскою з багатьма вплетеними на потилиці червоними і чорними стрічками. На шиї – низка великих перлин. Поруч – молода дівчина зі скринькою у руках. Її одяг відповідає традиціям того часу – ліф плаття зі шнурівкою, біла сорочка зібрана у густі бганки на плечах і зап’ястях. На шиї – намисто з камінцем-крапелькою, такі ж сережки у вухах. Волося дівчини зібране у коси над вухами і прикрашене червоними стрічками. В дверях кімнати стоїть Св. Іоаким, вбраний у довгу свиту з візерунчатим поясом та шубу-кунтуш. «Михнівький маляр» приділяє багато уваги подробицям побутового характеру, він змальовує їх з допустимою у таких сценах правдивістю. Те що раніше узагальнювалось, не конкретизувалося, у його іконі стає важливим і цінним, оскільки саме за допомогою реальних деталей передавалась картина реального життя. Джерело: Музей волинської ікони |
|
|
Всього коментарів: 0 | |