У колекції Музею волинської ікони зберігається група ікон кінця ХVII – початку ХVIII ст., знайдених у храмах Камінь-Каширському району. Більшість образів походять зі Стрітенської церкви с. Михнівка, інші – з церков навколишніх сіл. Таке групування навколо одного центру вказує на ймовірність існування у Михнівці іконописної майстерні.

За свідченнями істориків, Михнівка як містечко, відоме з ХVII ст. У 1637 р. на прохання власника містечка Філона Яловицького, польський король Владислав IV надав Михнівці грамоту на Магдебурзьке право, щоб дана місцевість була швидше заселена. У 1642 р. тут була побудована Стрітенська церква, а при ній відкрився невеличкий монастир. Містечко проіснувало два століття, у 1842 р., через селянські виступи проти панщини, його жителі були розселені по оточуючим селам і Михнівка перетворилась на невеличке бідне село.

Без достовірних письмових джерел важко визначити місцезнаходження давньої малярської майстерні. Іконописці могли працювати при монастирі або ж бути світськими особами. Характерними рисами всіх робіт «Михнівського маляра» та майстрів його кола, є надзвичайна виразність і своєрідність художньої мови. Автори дещо «демократизують» іконописні сюжети і вони набувають фольклорного звучання.

Ікона «Різдво Богородиці» кінця ХVII ст. особливо яскраво відображає найхарактерніші риси цього малярського осередку. У ХVII – ХVIII ст. ця тема часто набуває історико-побутових рис, а також розкриває ідею християнського свята, де народження Богородиці зображується з особливою урочистістю, як явлення Божого плану.

У мистецькому вирішенні теми «Михнівський маляр» представляє глибокий богословсько-символічний зміст, попри те, що цей сюжет покликаний відтворити конкретну історичну подію. Про неї найдетальніше повідомляють древні апокрифи.

У композиції твору автор зберігає цілий ряд традиційних елементів, але інтерпретує їх у своєрідному народно-поетичному ключі. Він не приділяє багато уваги інтер’єру приміщення, зображуючи лише необхідні і традиційно ужиткові речі. Натомість він ретельно «описує» вбрання кількох персонажів та декор речей.

На передньому плані праворуч традиційно зображена сцена з купіллю Новонародженої. Купіль виконана у вигляді невеликої чаші. Поряд з нею на стільці з різьбленою спинкою сидить повитуха, притримуючи немовля. Ліжечко новонародженої нагадує стіл, накритий пелюшкою, на ньому лежить велика подушка. Ложе Св. Анни автор зображує як своєрідний храм (вкладаючи певний символічний зміст), тому увінчує його невеличким цибулястим куполом. Біла постіль з високими подушками по низу прикрашена ажурним мереживом. Біля ліжка – великий довгий стіл, покритий білою скатертиною. По низу її прикрашає червоне гаптування зі стилізованого квітчастого орнаменту. На столі крім чаші і тарілки – виноград, кетяги вишень, огірок, ріпа. Всі ці деталі засвідчують тісний зв'язок волинського іконопису того часу з народними традиціями.

Цікавим та оригінальним є те, що жінки, які прийшли привітати породіллю та Св. Іоаким зображенні у вбранні заможних волинян. Біля столу стоїть вельможна гостя з різьбленою посудиною в руках. Маляр написав її у догій світлій спідниці з білим фартухом, прикрашеним по краю мережкою. Волосся викладене оригінальною зачіскою з багатьма вплетеними на потилиці червоними і чорними стрічками. На шиї – низка великих перлин. Поруч – молода дівчина зі скринькою у руках. Її одяг відповідає традиціям того часу – ліф плаття зі шнурівкою, біла сорочка зібрана у густі бганки на плечах і зап’ястях. На шиї – намисто з камінцем-крапелькою, такі ж сережки у вухах. Волося дівчини зібране у коси над вухами і прикрашене червоними стрічками. В дверях кімнати стоїть Св. Іоаким, вбраний у довгу свиту з візерунчатим поясом та шубу-кунтуш.

«Михнівький маляр» приділяє багато уваги подробицям побутового характеру, він змальовує їх з допустимою у таких сценах правдивістю. Те що раніше узагальнювалось, не конкретизувалося, у його іконі стає важливим і цінним, оскільки саме за допомогою реальних деталей передавалась картина реального життя.

Джерело: Музей волинської ікони