В експозиції Ковельського історичного музею представлені два «космічні» експонати. Це уламки метеоритів. Метеоритами називають шматки заліза або каменю, що впали з космосу на землю. Не дивлячись на свій непривабливий вигляд (чорні, сірі або чорно-бурі шматки заліза або каменів), метеорити – єдині тіла з космічного простору, доступні для безпосереднього дослідження у лабораторних умовах. Фахівці можуть досліджувати їх мінеральний і хімічний склад, структуру і різні фізичні властивості.

Наші експонати знайдені на Ковельщині. Більший за розмірами уламок метеориту (9х6,8 см і вагою 219 грам) неправильної форми, кам’янистого складу, сіро-чорного забарвлення із слідами оплавлення, подарував музею місцевий мешканець Олександр Філаретов. У 2019 році після неймовірного спалаху на небі над селом Кашівка Ковельського району цей фрагмент знайшла Віра Рудик.

А менший 3,4х2,5 см і вагою 52 грами, з бугристою кам’янистою поверхнею, темно-бурого кольору знайшла малеча в селі Великий Порськ.

Метеорити бувають трьох видів залежно від складу – залізні, кам’яні та змішані. До входу в атмосферу їх називають метеорами (так часом батьки називають своїх гіперактивних дітлахів) або болідами. Вони можуть вибухати, не долітаючи до нашої планети. Про падіння метеоритів людство знало ще в глибоку давнину. Вночі, у ясну погоду, нерідко можна спостерігати швидко ковзні по небу світлі крапки. І хоча їх називають падаючими зірками. Це всього лише невеликі камені, частки речовини. Яскравий спалах виникає, коли вони входять у земну атмосферу. В окремі періоди в році метеори падають суцільним потоком. Таке явище називають, «зоряний дощ» або «метеоритний дощ». У деяких стародавніх народів метеорити протягом довгого часу вважалися посланцями богів і були предметом поклоніння. Метеорити носили на богослужіння, зберігали в храмах, при похованні небіжчиків клали в труну. Перші факти про метеорити датуються першим тисячоліттям до нашої ери. Вже тоді влада Стародавнього Риму випускали монети із зображенням кам’яних або залізних космічних об’єктів.

Як часто, дивлячись на безкрайнє нічне небо, ми майже підсвідомо намагаємося побачити хоча б одну – найменшу – падаючу зірку, з надією на здійснення найзаповітнішого бажання. Хоча ми знаємо, що ніяка це не зірка, а лише метеор, що проноситься в порожнечі космосу. Проте сам факт того, що летить він з неймовірних, непізнаних безодень, змушує повірити нас в його чудодійні властивості. Та щойно торкнувшись Землі, він перетворюється на метеорит – матеріал для дослідників або цінний експонат у музеях та приватних колекціях.

Джерело: Ковельський історичний музей