Експозиція Ковельського історичного музею на карантині, але ми йдемо до Вас! Сьогодні представляємо на ваш огляд унікальний предмет нашої колекції – вишукане піаніно XIX ст. фабрики Августа Стробля.

Цей музичний інструмент подарували музею мешканці міста Ковеля – Валентина і Михайло Дідковські. У свою чергу вони його купили для своїх дітей у 1960-х рр. у родини військових. Цікаво, що київська фабрика, де був вироблений цей інструмент, пов’язана з іменем нашого співвітчизника, волинянина Августа Стробля. І про нього піде мова. Але спочатку трішки історії.

Вишуканий музичний інструмент в кінці XIX – на початку XX ст. був неодмінним атрибутом у середовищі європейської еліти і заможних родин. Коли і ким в Києві був виготовлений перший клавішний інструмент (клавікорд, клавесин, піаніно, рояль) зараз визначити важко. Перші клавікорди, які отримали широке розповсюдження в аристократичних колах, були завезені із Західної Європи у XVI ст. Через відсутність залізничного сполучення, транспортування їх потребувало значних коштів і часу. Перевезення інструментів обходилось замовнику дорожче, ніж сам інструмент. Крім цього, транспортування тривало кілька місяців, на протязі яких відбувалась зміна клімату. Дороги були поганими, тому вози часто ламалися під тяжкістю вантажу. Більшість інструментів після прибуття до місця призначення зазнавали пошкоджень і потребували додаткового ремонту і налаштувань. Тоді і виникла ідея виготовлення інструментів у Києві. Починають з’являтися місцеві виробники.

Одна із перших майстерень виникла у Києві в 1790 році. Власником майстерні був Герштенберг, який виготовив кілька роялів на 5 октав.

Наприкінці XIX ст. потреби у музичних інструментах задовольняла велика кількість магазинів і фабрик. Виробництво піаніно у Києві зосередилося в руках місцевих виробників: фабрики А.В. Стробля (в деяких джерелах Штробль) та Г.І.Мекленбурга. Продукцію можна було придбати по всій тодішній Російській імперії у фабричних магазинах або на замовлення. Хоча музичні інструменти могли дозволити собі далеко не всі бажаючі. Адже вони були досить дорогими. Наприклад, піаніно наприкінці XIX ст. коштувало від 400 до 700 рублів, а рояль – 550-1200 рублів. Для порівняння цін наведу такий приклад: зняти недорого кімнату на довготривалий термін в Києві кінця XIX ст. можна було за 12-15 рублів (карбованців) на місяць. Саме такі гроші витрачав художник Михайло Врубель, коли тільки но приїхав до Києва та оселився у мебльованих кімнатах Ф.Чарнецького на вулиці Володимирській. То ж придбати піаніно або рояль для своєї родини було недешевим задоволенням. Це могли дозволити собі люди заможні.

Власник і засновник столичної фабрики Август Вікентійович Стробль народився у Волинській губернії, де проживала його родина. Батько Вікентій Стробль – викладач музики у Житомирі. Саме він навчив сина грати на музичних інструментах і відправив на навчання до Європи. Брат Рудольф став відомим піаністом, композитором і педагогом.

Август Стробль здобув за кордоном якісну технічну і музичну освіту, згодом працював на кращих фабриках Західної Європи: у Відні, Дрездені, Лейпцигу, Берліні і Гамбурзі, де вивчав виробництво фортепіано. Недовго працював у Варшаві, а в 1870 році Август Стробль повертається на Волинь і через три роки переїздить до Києва, щоб відкрити невеличку майстерню, в якій працював лише один столяр. Сам Стробль виконував усі інші роботи.

Перші піаніно були якісними і швидко розкуповувались киянами. Бізнес Августа Стробля йшов настільки успішно, що невдовзі він купує земельну ділянку під будівництво по вул. Жилянській, 27, зводить будівлі майстерень та складів для зберігання матеріалів і готової продукції: роялів, піаніно і фісгармоній. Окрім основних, на фабриці були і допоміжні майстерні: кузня, слюсарна, токарна, столярна по різьбленню і гравіюванню дерева, у яких шліфували слонову кістку, виготовляли клавіатуру, оббивали струни тощо.

Свої музичні інструменти Стробль виготовляв із вітчизняних матеріалів. Використовували різні породи дерева: дуб, сосна, ялина, клен. Дерева декілька років сушилися на повітрі, а після цього піддавалися остаточній сушці в духовій камері. За кордоном купували слонову кістку, сталеві струни, мідний дріт. Решту матеріалів виготовляли безпосередньо на фабриці на спеціальних пристосуваннях, в розробці яких брав особисту участь А.Стробль. На фабриці працювало 80 робітників, причому не було жодного іноземця. За рік підприємство випускало близько 350-ти інструментів. Окрім Києва музичні інструменти продавалися в інших містах: Одесі, Чернігові, Катеринославі, Житомирі та інших, брали участь у міжнародних виставках, де отримали декілька вищих нагород, що свідчить про їхню хорошу якість. Київська преса (,,Киевлянин”, № 176 від 28 червня 1901 р.) друкувала рекламні оголошення про продаж, прокат, ремонт, налаштування музичних інструментів А. Стробля.

Музейне піаніно виготовлене із чорного дубу, клавіші вкриті слоновою кісткою, прикрашене бронзовою інкрустацією і барельєфом піаніста. Хто ж зображений на старовинному інструменті? Це питання не давало мені спокою.

Спершу була версія, що це Людвіг ван Бетховен. Зображення було схожим на один з прижиттєвих портретів Бетховена. Але відсутність бакенбардів на портреті викликала сумнів. Пізніше більш реальною стала версія, що це – барельєф Антона Григоровича Рубінштейна – популярного піаніста та диригента, який у другій половині XIX століття якраз був на піку слави в російських музичних колах. Його схожість майже стовідсоткова, особливо з пам’ятником на могилі Рубінштейна в Санкт-Петербурзі. Логічно було зображати на музичному клавішному інструменті саме портрет відомого та популярного піаніста. Власне, версію з Рубінштейном висунув музикознавець Юрій Абрамович Зільберман, викладач Київського інституту музики імені Глієра, Генеральний директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В.Горовиця, знавець історії вітчизняної фортепіанної виконавської школи. Отож, спираючись на його думку, можна стверджувати, що на нашому ковельському музейному експонаті – піаніно Київськоїї фабрики А.Стробль, зображений барельєф піаніста та диригента Антона Рубінштейна.

До речі, точно такий портрет було знайдено ще на одному інструменті виготовленому на київській фабриці Г.І.Мекленбурга. Йдеться про інструмент, який зараз зберігається у власника міста Дніпра. Тобто, піаніно київських фабрик наприкінці XIX століття прикрашали певний час однаковими портретами на замовлення та за бажанням покупців. Крім того, на корпусі нашого ковельського інструмента також збереглися фрагменти 2-х бронзових підсвічників, з боків приєднані бронзові ручки для транспортування інструменту. Всередині корпусу нанесені вихідні дані виробника, дев’ять царських нагород і відміток про участь у європейських виставках, під кришкою № 916 (ймовірно порядковий номер інструмента фабрики). Висота піаніно – 1,5 м, щирина – 1,32 м, глибина – 0,67 м.

Інструмент звучить, але вже не так як 100 років тому, потрібна реставрація, заміна струн. Поки ідея налаштування нереальна, отож автентичність інструмента не порушена.

Волинянин Август Стробль створив свій бренд, який і досі залишається популярним серед поціновувачів антикварних музичних інструментів.

Мирослава Мороз,
головний зберігач фондів Ковельського історичного музею