Нещодавно у Волинському краєзнавчому музеї з нагоди Міжнародного дня музеїв і 85-річчя ВКМ відкрито виставку «Волинський краєзнавчий музей – скарбниця історико-культурної спадщини волинського краю». Епіграфом до вітрини, де представлено незначний відсоток кількадесятитисячної музейної колекції фото, стали  слова інженера – архітектора Леоніда Маслова: «…Стара українська архітектура, чи то мурована, чи дерев’яна, чи то світська, чи церковна, є доказом великої мистецької культури минувших поколінь нашого народу…».

   Леонід Маслов як студент Краківської політехніки двічі проходив практику в Луцьку: в 1931 р. – при дирекції публічних робіт, а в 1933 – 34 рр. – при міському управлінні на реставраційних роботах в Луцькому замку. Його дослідницька робота на Волині знайшла відображення і в наукових статтях, і у фотокартках, зокрема на фото з робочої картотеки, яку він створив, обстежуючи волинські церкви та інші споруди.

   Фото датовані 1930-ми роками. Всі вони різного розміру, наклеєні на картон одного формату, з підписами польською мовою на корінці вгорі зліва, а в нижньому правому куті є підпис, зроблений чітким каліграфічним почерком фіолетовим чорнилом: «Фотограф інженер Леонід Маслов. Луцьк.»

   Леонід Миколайович не тільки фотофіксував пам’ятки, а й робив замальовки, обміри, складав плани споруд. В 1934 р. у кількох номерах газети «Українська нива» з’явилась його стаття «Пам’ятки архітектури старого Луцька».

   Окрім великої колекції світлин церковної та світської архітектури Волині, у фондах Волинського краєзнавчого музею налічується чимало і портретних фото кінця ХІХ – поч. ХХ ст.ст., зроблені у фотосалонах Луцька, Житомира та інших міст.

   Фотографування колись – то була ціла подія, своєрідний обряд. Фотографувалися не так часто, як нині. Робили це зазвичай у неділю чи в свято, з приводу якоїсь важливої події в житті. Фотографування коштувало недешево, тому турбувалися про те, щоб на дорогих парадних фотокартках виглядати гарно: одягали найкраще, робили зачіску. Фотокартка – документ епохи. Вона дає можливість простежити за особливостями побуту, за змінами в моді: які носили головні убори, який крій мундирів чи суконь; і навіть коло тогочасних захоплень.

   Любительські фотознімки з’явились пізніше; першими ж були виготовлені у фотосалонах, бо сам процес зйомки вимагав стаціонарної апаратури. Старим світлинам притаманні чітке зображення, мистецька ретуш, високоякісний папір. Фотокартка, як правило, наклеювалася на цупкий картон або паспарту, під знімком або на звороті розташовувались вихідні дані: назва фото, ім’я власника фотосалону, його адреса. За кількістю зображених медалей можна дізнатися, скільки разів той чи інший фотограф завойовував призи на міжнародних виставках.

   Рекламівки – паспарту донесли до нас імена власників фотосалонів, висококласних майстрів художнього фото, які працювали на Волині.

   Однією з найдавніших в Луцьку була Слов’янська фотографія Л.Конторовича. Популярними були фотосалони «Рембрандтъ» Ананія Доссіка, «Рафаель» Соломона Гурвіча, «Штука» (з польської – мистецтво) Зейліка Окса та інших. Назви салонів свідчать, що їхні власники відносили себе (і небезпідставно) до категорії художників.

   Світлина, увійшовши в культуру заможних людей, одразу посіла місце родинних реліквій, котрі передавалися з покоління в покоління.

   У нижній частині вітрини представлена література по фотосправі початку ХХ ст. і фотоапарати першої пол. ХХ ст.

Ольга Корецька,

провідний  науковий співробітник відділу фондів