У жовтні, в дворі Луцького замку, було проведено церемонію нагородження волинян недержавним орденом «Народний герой України». Нині, за сприяння громадської діячки Віолетти Кіртоки, фонди музею поповнився афішею з автографами кавалерів ордену «Народний герой України»: Вадима Сухаревського, Василя Тарасюка (ГЕРОЙ УКРАЇНИ), Євгенія Жукова, Дмитра Коцюбайла, Яни Зінкевич, Дениса Гайди.

Сердечно дякуємо за новорічний подарунок і НИЗЬКИЙ УКЛІН НАШИМ ЗАХИСНИКАМ!

Богдан Зек,
кандидат історичних наук,
завідувач науково-експозиційного
відділу новітньої історії Волині
Волинського краєзнавчого музею

Довідково:
П’ять років рому, 4 червня 2015 року, в Софії Київській відбулося перше нагородження недержавним орденом «Народний герой України». І сьогодні цей по-справжньому народний орден зберігає чистоту ідеї. Рішення про присвоєння звання вирішує Нагородна Рада з 11 Народних Героїв, яких обрали в Раду самі нагороджені. Срібло продовжують збирати звичайні люди, як і робити подання.

Під час урочистої церемонії нагородження недержавним орденом «Народний Герой України» у місті Луцьк нагородами удостоєні:

Посмертно:

1. Тарас Зозуля, 80-та десантна бригада

21-річний десантник загинув 31 серпня 2014 року у бою біля Луганського аеропорту. Боєць лишився прикривати відхід групи з пораненими.

2. Володимир Майборода, 24-та бригада

8 квітня 2018 року біля селища Жованка, перебуваючи у «секреті», група «Мая» помітила ДРГ противника. Командир прийняв рішення розділитися і атакувати ворога. Двоє бійців заходили з одного боку, Май пішов з іншого, але підірвався на міні. Почувши вибух, противник почав тікати, українські захисники автоматними чергами знищили двох бойовиків, що згодом підтвердили самі вороги. Побратими шукали командира до темряви, повернулись наступного дня, але не знайшли. 13 квітня вороги повідомили, що знайшли тіло в стороні від місця вибуху, — Володимир намагався повзти, помер від поранень і втрати крові. 15 квітня загиблого військовослужбовця передали українській стороні на КПВВ «Мар'їнка».

3. Максим Шульга, 80-та десантна бригада

2014 року заступник командира взводу - командир відділення приймав участь у звільненні міста Слов’янськ та села Миколаївка, потім був у розвідувальному дозорі під час прориву до Луганського аеропорту, виконував завдання щодо охорони Луганського аеропорту, брав у звільненні населених пунктів Георгіївка, Лутугіне, Круглик, Червона Поляна, Лісне та Новосвітлівка. 26 серпня 2014 року під час танкового обстрілу Максим прикривав побратимів, але був важко поранений і загинув.

Прижиттєво:

4. Володимир Шипка, позивний Умка, 93-та бригада

Неодноразово проявив себе під час ротації бригади в різних місцях. Позаминулого року в районі авдіївської промки знищував ворожі ВОПи, тим самим не даючи змогу ворогу слідкувати за нашими армійцями та наосити їм шкоду. Цієї зими після того, як на Луганщині ворог штурмом захопив три наші позиції, підрозділ Умки, який знаходився по сусідству, утримав свої позиції, дав гідну відсіч ворогу. Не дивлячись на те, що Володимир Шипка вже займав посаду начальника штабу і мав керувати боями із штабу, він постійно знаходився на передових позиціях поряд із бійцями.

5. Богдан Макаров, 51-та бригада

20 липня 2014 року, виконуючи бойове завдання в місті Сєвєродонецьк, екіпаж танка сержанта Макарова знищив три ворожі блокпости та БМП-2, що дозволило підрозділам швидко зайняти місто.

23 липня 2014 року сержант Макаров у складі підрозділу отримав наказ увійти у місто Лисичанськ та зайняти оборону. Під час виконання бойового завдання танк сержанта Б.Макарова відірвався від основних сил на 1 км та потрапив під прицільний вогонь терористів. Командир танку сержант Макаров зорієнтувався в складній обстановці, прийняв бій, в результаті якого було знищено БРДМ із бойовиками, три мінометних розрахунки та піхоту в кількості близько 40 осіб.

Відходячи назад танк, яким командував Макаров, здійснював прикриття та забезпечував відхід особового складу. Під час бою, намагаючись надати допомогу та витягти з-під обстрілу командира свого блокпоста підполковника В.Спасьонова, Богдан Макаров отримав поранення та контузію.

6. Олег Бончинський, друг Боня, доброволець

Цей боєць проявив себе ще під час лютневих подій на київському майдані. Він витягнув з-під снайперського вогню і врятував важко пораненого мітингувальника, затуляючи його рану до тих пір, поки чоловіка не передали медикам. Після цього він знову повернувся на Інститутську...

З початком російсько-української війни Олег разом з добровольцями «Правого сектора» пройшов підготовку і відправився на схід країни. Звільняв Красногорівку, Маринівку, неподалік Савур-Могили отримав важке поранення лівого ока. Після лікування і реабілітації у 2015 році повернувся на війну – спочатку у Піски, пізніше в Авдіївку. Брав участь у штурмі позиції «Орел» зимою 2017 року. У травні 2018 року в Зайцевому на Горлівському напрямку друг Боня отримав ще одне поранення і контузію, після якої втратив слух. Не дивлячись на це, він залишався на фронті, продовжуючи нищити ворога разом з побратимами.

7. Олександр Старина, позивний Старий, 74 розвідбат

Розвідник неодноразово проявив себе на війні. Пізньої осені 2014 року, коли точилися бої за термінали Донецького аеропорту, Старий приймав участь у запеклих боях. Саме він із підлеглими встановив прапор України на старому терміналі фактично під прямим прицілом ворога.

Зимою 2017 року він брав участь у плануванні та організації операції по зайняттю авдіївської промки, потужно мотивував бійців, які мали увійти на нові позиції, облаштувати там позицій та утримувати оборону. Він здійснював контроль операції на всіх етапах, дякуючи чому і вдалося взяти промку без єдиного пострілу.

Розвідник не просто здобуває інформацію, він робить все, щоб на основі цієї інформації можна було просунутися вперед, облаштувати нові позиції і ефективно завдавати шкоду ворогу. Так було під Чермаликом та Мар’їнкою. Старий завжди іде в розвідку місцевості першим, пліч-о-пліч із своїми підлеглими, а на нові позиції завозить бійців особисто, дбаючи про їхню безпеку. Це дієвий розвідник, головна ціль якого - повертати своїй країні окуповані ворогом території.

8. Ярослав Шинкаренко, позивний Ярик, 131 розвідбат

21 листопада 2019 року на відстані 1,5 кілометра від східних околиць села Піски Донецької області під час розвідки було виявлено дії противника по обладнанню нових вогневих позицій та укріпленню старих. Вчасно надані розвіддані дали змогу прийняти вірне рішення по знищенню скупчення живої сили противника та не допустити його просування вперед.

10 березня 2020 року під час планового об’їзду позицій Ярослав Шинкаренко знаходився за кермом машини командира розвідувального загону. По машину ворог здійснив постріл із ПТУРа. Ярослав прорахував траєкторію польоту ракети, зманеврував та зміг уникнути попадання ракети, тим самим врятувавши життя командиру. І зберіг неушкодженим автомобіль.

В той самий час іншою ракетою ворог вразив вантажний автомобіль, в якому знаходилося десять бійців підрозділу. Ярослав, не розгубившись, кинувся рятувати та евакуйовувати поранених з прострілюваної зони для надання медичної допомоги. Дякуючи мужності та рішучості молодого бійця, який втратив на цій війні батька – він загинув в донецькому аеропорту – вдалося уникнути більшого числа людських жертв.

Медики та волонтери:

9. Максим Попов, автор проекту «Книга пам‘яті полеглих за Україну»

Держава досі не веде зведеного переліку загиблих на Сході вояків, у найкращому випадку деякі відомства роблять свої. Тому волонтери, як завжди, взялися за це самотужки. Сайт memorybook.org.ua подає зважену й правдиву інформацію про всіх загиблих українських військових із різних родів військ та відомств, а також волонтерів та інших дотичних до АТО осіб. Таку пошукову роботу започаткував Максим Попов, куратор проекту Книги пам’яті загиблих бійців memorybook.org.ua. «Чимала проблема і з родичами, які відмовляються вірити в загибель своїх близьких. – пояснює Максим Попов. – Бувають випадки, коли привозять додому запаяну цинкову труну, а люди не визнають, що то їхній родич». Сам Максим Попов був учасником поді на Майдані, де також відзначився.

10. Павло Казьонов, військовий хірург, 61 мобільний шпиталь

«У бійця в стегні застрягла граната із підствольного гранатомета, - розповідає військовий лікар Тарас Шеремета. - На той час я був старшим групи підсилення медперсоналу в районній лікарні у Волновасі. Анестезіолог — полковник медслужби Наталія Мамай, колеги — судинний хірург капітан Павло Казьонов, травматолог капітан Ігор Палій та хірург старший лейтенант Максим Романов. Спочатку ми думали, що там лише підривач. Ігор витягнув його, але на сідниці залишилася гематома. Зробили рентген. Знімок показав, що там причаїлася... власне, уламкова граната! Довелося викликати сапера і працювати в шоломах та бронежилетах. Тоді Паша Казьонов видалив гранату, а сапер у стерильних рукавичках обережно витягнув її, поклав у каску, виніс та підірвав».

Джерело: Народний Герой України