|
11:51
Волинські депутати відмовились від музею-скансену
|
|
|
ВОЛИНСЬКІ ДЕПУТАТИ ВІДМОВИЛИСЬ ВІД МУЗЕЮ-СКАНСЕНУ Проігнорувавши звернення і клопотання директора музею-скансену, що в селищі Рокині Луцького району, до керманичів облради та депутатів про надання фінансової дотації Музею, проігнорувавши рішення профільної Постійної комісії з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку, сім’ї, молоді, спорту та туризму, рішення якої підтримала і Постійна комісія з питань бюджету, фінансів та цінової політики, а також Постійна комісія з питань депутатської діяльності, місцевого самоврядування, захисту прав людини, законності, боротьби із злочинністю та корупцією, волинські депутати на своїй черговій шостій сесії, яка відбулася 14 липня ц.р., не надали фінансової дотації одному з найбільших музеїв Волинського краю. Як це було і чому так сталося, в хронологічному порядку розповідає у своїй «сповіді» директор і засновник музею-скансену, автор експозиції Олександр Середюк. * * *
Музей є неприбутковим, науково-дослідним, культурно-освітнім закладом, призначеним для збору, вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури краю, залучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини. Музей створений без мети отримання прибутку. Головним із співзасновників його є – Волинська обласна рада, яка, на жаль, забула про ці пріоритети. Музей не фінансується, а лише дотується обласним управлінням культури на третину від необхідних потреб. На початку 2016 року було призупинено фінансову дотацію Музею. Більшість працівників музею розрахувалися і пішли на біржу. Але в лютому місяці фінансування відновили лише на захищенні статті. Та стабільність роботи науково-культурного закладу тривала не довго. В день нашого професійного свята – Міжнародного дня музеїв, 18 травня, Постійна комісія з питань бюджету, та фінансів, яку очолює Людмила Кирда (ВО «Батьківщина»), приймає рішення «про зняття фінансової підтримки Музею». А 19 травня на черговій сесії депутати затверджують «зміни до бюджету на 2016р.». Місця уже музею-скансену там не знайшлося. Це був «удар нижче пояса», як кажуть спортсмени. Не попередивши дирекцію музею, хоч би за два місяці, як того вимагає КЗпП України (ст.49-2) про свої далекосяжні плани, щоб у свою чергу ми змогли попередити працівників про вимушене їх скорочення, щоб люди мали можливість стати хоча б на біржу, підшукати собі іншу роботу тощо, «кавалерійським наскоком» викреслили Музей із обласної бюджетної «обойми». – Потерпіть трошки, почекайте до липня, – заспокоював перший заступник голови обласної ради Олександр Пирожик (фракція ВО «Свобода»). – За перше півріччя очікується перевиконання і відновимо вам дотацію. Музей не чекав, а натхненно працював, здійснюючи свою статутну діяльність. За всіма показниками працівники музею перевиконали навіть план роботи за другий квартал. Але замість зарплати і премії отримали… знову обіцянку від депутатів: «Почекайте ще до кінця третього кварталу і в дев’ятому місяці вам уже видамо дотацію». Навіщо тоді було запрошувати директора музею на засідання трьох постійних комісій, які приймали на користь музею обнадійливі і позитивні рішення? Щоб лише пройти процедуру? Коли ці «рішення» не були включені у проект рішення «про зміни до бюджету», в якому було таємно розділені всі 52 мільйони додаткових коштів, що надійшли в бюджет від перевиконання плану. Тобто, кулуарно, в присутності 2-3 депутатів, можливо, голів постійних комісій, було підготовлено проект рішення «змін до бюджету». Лише в сесійному залі, коли розпочалася шоста сесія, директор музею дізнається від директора департаменту фінансів Ігора Никитюка про те, що музею історії сільського господарства нічого не виділили!? В розпачі ветеран музейної справи кидається від одного депутата до іншого. – Що це таке? Як же так, адже на комісіях були прийняті позитивні рішенні щодо музею? – запитав у заступника голови комісії з бюджету і фінансів Володимира Бондара. Він послав до депутата Вячеслава Рубльова («Укроп»). Той – до Володимира Гунчика, голови облдержадміністрації, що сидів у президії. Підійшов до Юрія Цейка (фракція ВО «Свобода»), якого знаю ще по роботі в районій раді, як бувшого активіста Луцької районної організації ВО партії «Батьківщина». – Юрій Феодосійович, задай, будь ласка, запитання п.Никитюку, коли той буде доповідати по 19-му питанню, «Про внесення змін до рішення обласної ради від 10 лютого 2016 року№2/334 «Про обласний бюджет на 2016 рік», – чому не включили фінансову дотацію музею-скансен? Даю виписку з рішення постійної комісії з питань «…культури та мови, національного і духовного розвитку…», де чітко прописано: «Рекомендувати департаменту фінансів обласної державної адміністрації, постійній комісії обласної ради з питань бюджету, фінансів та цінової політики, при розподілу коштів від перевиконання обласного бюджету врахувати необхідність виділення 400 (чотириста) тисяч гривень для виконання пункту 49 Заходів Регіональної програми розвитку культури, мистецтв та охорони культурної спадщини (допомога Рокинівському музею міського господарства Волині-скансен)».(виділ.авт.). Депутат почав читати і ознайомлюватись з документами, хоч я надіслав йому і ще 20-м «слугам народу» листи з цією проблемою аж 25 травня. І вже почав було натискати кнопку виклику оператору, щоб включив мікрофон для запитання. – Що це ти готуєш? – запитав його голова фракції «Свобода» депутат Анатолій Вітів, який не сидів на місці, а щораз повертався, вставав і наглядав за своїми колегами, мов квочка за курчатами, як покійний нардеп Чечетов у Верховній раді. – Нічого не задавай! – рішуче мовив шеф фракції. – Ми це питання відклали до вивчення комісії. – Так може я запропоную, щоб Олександр Миколайович сам розповів про проблему з трибуни сесії? – запитав Юрій Цейко. – Не треба! – стояв на своєму керманич обласної організації ВО «Свободи». – Чому? – запитав я його в розпачі. – Адже ваше комісія, яку ви очолюєте, 13 липня прийняла позитивне до музею рішення: «1.Підтримати рішення постійної комісії обласної ради з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку, сім’ї, молоді, спорту та туризму», – зачитую з виписки проекту. А сесія продовжувала свою роботу чітко і злагоджено, якою впевнено керував його голова – Ігор Палиця. Пишу швидко записку з пропозицією дати мені слово в питанні «Різне» і сам несу її в президію до голови ради, іншу передаю Сергію Слабенку. Проте, і в одного, і в другого вони залишились «під сукном». Вже звучить гімн, всі встали, співають і починають розходитись. Шоста сесія обласної ради в рекордно короткий час завершила свою роботу. Отже, депутати Волинської обласної ради відмовились від Музею-скансену, не виділивши ні копійки дотації, ні за другий квартал, ні на інші поточні місяці. Одні депутати ще між собою щось жваво перемовлялися, інші йшли на обід чи каву. А я «полював» в кулуарах ради на голову – Ігора Палицю, щоб звернутися до нього особисто по цьому питанню. Не по особистому питанню, а державному, по музею-скансену, яке так і не було вирішено за цілих півроку: як тепер бути музею-скансену, що сказати 12-м працівникам музею, як заплатити обов’язкові платежі та енергоносії до 20 числа, як ліквідувати заборгованість по зарплаті за три місяці і виплатити людям розрахункові тощо? Адже відомо, що коли всі дороги ведуть до Риму, то на Волині – до Ігора Палиці. Дочекавшись, коли затяті журналісти зняли «облогу» з голови ради, я рішуче наблизився і звернувся із запитанням: – Ігор Петровичу, я хочу з вами зустрітися, як директор музею і поговорити про проблеми музею, які виникли у зв’язку з помилковими рішеннями депутатів. Записавшись до вас на прийом, я отримав аж 173 номер у списку. А це лише через три місяці я зможу до вас потрапити. Я не хочу бути розмінною монетою у чужій якійсь політичній грі. Тому що одна із громадських організацій уже звернулась до правоохоронних органів із заявою на предмет перевірити дії статті 219 Кримінального кодексу України «Доведення до банкрутства» з метою захоплення цілісного майнового комплексу. – Я маю ваш телефон і передзвоню, щоб зустрітися протягом тижня, – чітко і лаконічно відповів голова ради. «Надія помирає останньою», – згадав я народну приказку. До мене підходили знайомі депутати, усміхаючись про щось запитували, мовляв, як справи? Та я уже нікого не бачив, не чув. Відчув внутрішню таку образу і спустошення, що хотілося вийти і напитися, щоб забути свої «ходіння по мукам» цілий місяць до обласної ради. Я заспокоював своїх працівників, що все буде добре, що депутати виправлять це непорозуміння і уже з липня місяця відновиться фінансова дотація. Люди отримають свої кровно зароблені гроші, за три місяці, зникне заборгованість і музей далі буде працювати у звичному науковому руслі. Ту думку відкинув, бо то – для слабодухих. Я ще ніяк не міг збагнути що сталося. Адже на пропозицію обласного управління культури Музей подав свій проект до Регіональної програми розвитку культури, мистецтв та охорони культурної спадщини в області на 2016-2020 рр. На початку року начальник управління затвердив наш штатний розклад у складі 12 чоловік. Відповідно, дирекція музею оформила з працівниками трудові відносини. Кожен надіявся, що отримає аванс і зарплату, хоч не велику, зате стабільно і вчасно. Але в травні все зупинилося, як я вже писав, коли сесія обласної ради від 19 травня ц.р. винесла музею свій смертоносний вердикт. Тепер, зі сторони пройденого часу, аналізуючи участь в тих комісіях, я прихожу до висновків зовсім не втішних. Здавалося, на хвилях Революції Гідності до влади прийшли найдемократичніші депутати, які сповідують національну ідею, тобто, патріоти України. Ми добре пам’ятаємо, як в часи Помаранчевої революції Янукович кричав із трибуни: «Эти козлы нам мешают жить!». А кому тепер Музей «мешает жить?» Нинішні, керманичі обласної ради, одягнувши вишиванки, голосніше один одного кричать: «Слава Україні!», а на ділі, все тугіше затягують зашморг на духовному тілі народу. Бо більшість депутатів ще не виросла з марксистських штанців. Мене здивував Петро Савчук, ректор політехнічного університету, голова Постійної комісії з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку, сім’ї, молоді, спорту та туризму (виділ. авт.), який тричі задав мені питання: «Скільки я заробляю в день?». Я спочатку не зрозумів, так як тільки закінчив свій виступ із показом відеофільмів і слайдів про музей-скансен, презентуючи наш проект перед поважною комісією. Це було для мене відкриття. Тобто, його та йому подібних, а такі питання повторювали депутати і на інших комісіях, зовсім не цікавлять музейні проблеми. Ніхто не спитав: які у нас плани, що ми думаємо ще зробити, змінити, удосконалити екскурсійне обслуговування, щоб розвивати в області індустрію туризму, а разом з тим і раціонально впроваджувати Програму національно-патріотичного виховання. У них перед очима стоять одні гроші. Навіть голова обласної адміністрації Володимир Гунчик згадав, що колись бував у скансені і обідав «і ціни там не дешеві», – зауважив він на комісії, про що уже встигли засвідчити «Волинські новини». Відкритим текстом кажу і повторюю: відрізняйте речі, що «мухи окремо і котлети – окремо». Музей не варить вареники, не готує куліш і борщ. Він організував таку послугу для відвідувачів, щоб після екскурсії, діти могли поласувати смачною козацькою стравою. Цим займаються «спеціально навчені люди», тобто, підприємець, який має на це відповідні дозвільні документи. З ним дирекція музею заключає договір на співпрацю, надає приміщення, літню кухню, курені тощо. А в цьому році, коли музей почало лихоманити із дотацією, підприємець, взагалі відмовився і пішов «на багатші села». Тепер відпочиваючі самі собі куховарять, смажуть шашлики і просять лише сухих дров. А щодо цін «не дешевих», то скажу. Що господиня у скансені за куліш чи вареники править всього 18 гривень. Тоді, коли в такому ж музеї у «Мамаєвій слободі» за один лише борщ беруть – 50! А за одну екскурсію – 255 грн. В’ячеслав Рубльов, депутат облради (фракція «Укроп»), коли приїзджав у музей ще в березні місяці, за дорученням Ігора Палиці, обіцяв знайти для музею такого бізнесмена, що своєю кухнею здивує не тільки місцевих гурманів, а й із сусідніх областей. Однак, як бачимо, щось не дуже до «Козацького зимівника» хтось поспішає. Мене, умудреного життєвим досвідом, дивує у депутатів необізнаність і байдужість. Із жахливим невіглаством я зіткнувся в кулуарах обласної ради, коли один із помічників Ігора Палиці мені дорікнув, мовляв, навіщо вам бюджетні кошти просити, якщо у вас вхідний квиток 100 гривень, а музей відвідує понад 10 тисяч чоловік в рік. От і рахуйте… Проста арифметика, здавалась логічною, якби було так. Але в музеї вхідний квиток лише 5 гривень – дитячий і 10 з дорослого. А 100 гривень за всю групу екскурсії. Ось таку інформацію, а вірніше дезінформацію, він, як помічник, вносить у вуха голові ради… Ще 25 травня, після несправедливого рішення сесії обласної ради від 19.05 2016 року про зняття з музею фінансової дотації, я написав понад двадцять листів до голів комісій, голів фракцій і впливових депутатів. На чотирьох листках розклав по полицях ситуацію, в якій опинився музей після такого вироку. І як співає Валерій Маренич: «Тиша навкруги…». З одними зустрічався, іншим дзвонив, нагадував. Реакція – нуль, результат – нуль. На останній сесії навіть ніхто не задав питання, не поцікавився за музей. Дві години лунали звернення в залі. Про все запитували-говорили: про людей, борщовик і ліси. А про музей – ні слова. Ніби не існує такої проблеми, за якою стоять люди, ніби не було мого звернення і клопотання. Повний бойкот. Тепер, прокручуючи у своїх старих мізках висловлену пропозицію депутата Анатолія Вітіва, що потрібно, мовляв, домовлятися з Кирдою, тобто з головою постійної комісії з бюджету і фінансів, зрозумів зміст «договорняка». Як ветеран війни і праці (війни з бюрократами), не звик «домовлятися». Тому, мабуть, не отримав дотацію на музей, звання заслуженого працівника культури (хоч створив з нуля два не поганих музея), зібрав тисячі експонатів, збудував ціле козацьке село, написав понад двадцять книг, у свої 65 років треную з козацьких бойових мистецтв юних патріотів у ГО «Школі козацького гарту». Не дивлячись ні нащо, ми продовжуємо і далі творити на благо нашого краю і України. Розпочали відновлювати і рятувати у скансені нову унікальну стару архітектурну хатину (сер.Х1Х століття), яку перевезли два роки тому. Реставрували «курну» хату і піч у ній. Далі споруджуємо Волинську січ, що стане центром національно-патріотичного виховання в області. І це без жодної підтримки держави, місцевої влади, найдемократичнішої за всі незалежні часи. Мені, ветерану музейної справи (38 років) набридло уже ходити по владним коридорам і доказувати, що музеї – це житло Муз, що це важливий об’єкт у інформаційній війні, що ми, музейники – воїни ідеологічного фронту і т.д. і т.п. Як говорив Ісус: «не сипте бісер перед …». А я ще доповню словами нашого земляка поета і художника Івана Бойка, який видав такі влучні рядки свого вірша про млини: «Хай під скрип реставрованих крил, Ми воскреснем з душевних могил…». Хай. Дай Боже масла в голову. Що вам і бажаю, матеріалістам-марксистам. Цінувати, перш за все треба скарби духовні, а не матеріальні. Бо щоб перевіряти роботу музеїв, театрів і бібліотек, то треба до цієї вершини духовності дотягнутись. Хто з вас переніс і склав вітряка, врятувавши його від руйнування? Чи написав книгу, чи зібрав колекцію старожитностей і т.п.? Я підкажу навіть, де знайти вітряка. У селі Ярівка Горохівського району. Там стоїть ще один велетень у «широкім задумі». І стоїть він тепер обдертий. Організуйте експедицію і перевезіть його в скансен чи інше місце. Тоді і перевіряйте, а не ходіть з розумним виглядом вседержителя. Тому мені стало соромно до вас звертатися. Жаль стало скільки часу було витрачено на оббивання порогів у «білому домі». Ви не мене образили своїми діями. В моїй особі ви образили весь колектив музейників і культуру загалом, які чесно виконують свою професійну роботу. Переживаючи за колектив, за музей, я прийшов до такого рішення: я відмовляюся від ваших подачок «з барського столу». Я відзиваю свої клопотання про дотацію, фінансування. (Але наполягаю, щоб управління культури розрахувалося з працівниками музею за 2-й квартал). Більше я не прийду на ваші комісії, на яких кулуарно наперед уже складені рішення. Я – козак, який пройшов вишкільні табори в Центрі характерного козацтва, семінари у Міжнародній федерації Бойового Гопака, в шторм на козацькій чайці через Каховське море до могили Івана Сірка. Я прошу вибачення у вас, «слуг народу», що завдав вам, можливо, клопоту своїми заявами про музей, скансен, Січ. Я знайду вихід із цього скрутного для музею становища. Я не дам знищити, захопити своє дітище у яке вклав душу і тіло, понад 30 років життя! Щоб хоч трохи заплатити працівникам музею, ми продаємо уже кози, коні, реманент та інші речі не музейного значення. Ми запрошуємо волонтерів у скансен, козаків на Січ – допомогти в цей скрутний небезпечний час. Думаю, що я не один!
Реставрація «курної» хати та відновлення і установка хати з с.Теклине, сер.Х1Х ст.(липень, 2016 р.) Я розсилаю звернення до народу, до патріотів України такого змісту: Звертаємось до всіх небайдужих громадян і гостей України: не дамо фінансово задушити культурно-освітній, націонал-патріотичний осередок – МУЗЕЙ-СКАНСЕН, що на Волині, переказавши на наш р/рахунок (десятину), №26009055505771 в ПАТ КБ «ПриватБанку» МФО 303440 код 13344468, або на картку № 5218572210405026, ПАТ КБ «ПриватБанк». E-mail: [email protected], [email protected] О .М. Середюк, директор музею, ЗАПРОШУЄМО ІНВЕСТОРА АБО ПАРТНЕРА В зв’язку із зняттям державної підтримки Волинською обласною радою фінансової дотації Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району, (рішення сесії від 19.05.2016 р. та від 14.07.2016 р.) ЗАПРОШУЄМО ІНВЕСТОРА АБО ПАРТНЕРА Зберегти унікальну експозицію Музею просто неба – «КОЗАЦЬКИЙ ЗИМІВНИК», який розкинувся на березі Рокинівського ставка площею 17 га. (за 12 км. від Луцька) від зруйнування і занепаду. Це єдиний Музей такого типу, як діючий скансен, поруч із ставком і міжнародною автомагістраллю, з розвиненою інфраструктурою та брендом. Тут уже споруджено понад десять стародавніх архітектурних споруд, включаючи хати, клуні, вітряк, церкву, кузню та інші господарські приміщення. На березі Рокинівского ставка закладено Волинську Січ, де передбачається побудувати не тільки козацьку острогу із вхідними воротами та бійницями для гармат, а й дерев’яні приміщення, які існували на Січі. Вона стане Центром національно-патріотичного виховання, козацько-лицарського бойового мистецтва, вишколу славних воїнів-козаків, справжніх захисників Вітчизни. Першочергову перевагу надається козакам та патріотам України. Олександр Середюк, |
|
|
|
|
Музей історії сільського господарства Волині – єдиний Музей такого типу на Україні, як діючий скансен. До нього, як до духовного центру горнеться не тільки вся Волинь, а й гості із сусідніх областей та зарубіжжя. Його експозиція включає понад 171 тисячу кв.м., в тому числі – стаціонарна експозиція, яка знаходиться у приміщенні Рокинівського будинку культури площею понад 500 кв.м. та експозиція просто неба – «Козацький зимівник», який розміщений на березі Рокинівського ставка. Відповідно до нормативів з охорони праці тут повинні працювати біля 40 осіб обслуговуючого, охоронного та наукового персоналу. Але на даний час лише 12 чоловік самовіддано і патріотично здійснюють статутну діяльність: організовують і проводять екскурсії, традиційні етнографічні інтерактивні свята і обрядодійства, майстер-класи ремесел і козацьких бойових мистецтв тощо.| Всього коментарів: 0 | |