Народне мистецтво завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, професійної творчості. Одним із найпопулярніших і найпоширеніших видів українського народного мистецтва є вишивка, а саме – рушники. Вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

На часі зараз стоїть збереження та відтворення рушникових композицій, вивчення їх семантичного наповнення та ритуального призначення. Колекція рушників нашого Історичного музею нараховує понад сім десятків одиниць. Це вишивані рушники – як старовинні, так і сучасні, вишиті відомими і не відомими майстрами краю. Рушники з рослинним і геометричним орнаментом, зооморфні і сюжетні виконані у різних техніках шиття і різних кольорах.

Вишиваний рушник… Наш добрий оберіг. Національний символ. Він передається з покоління в покоління. Про нього і досі ходять легенди, його оспівують в народних піснях.

Окрему групу рушників складають сімейні реліквії родини Наталії Микитюк з Іванич, вишиті її бабусями з Завидова і Грибовиці. Рушники на перкалі, виконані технікою «гладь» рослинним орнаментом і вирізняються особливим стилем та оригінальністю.

Цікавими експонатами з геометричним орнаментом шитими технікою «хрестик» на домотканому полотні є рушники Світлани Малюк і Неоніли Спиридон з Іванич, Ганни Новосад з Заболотців, Олени Причепи з Клопочина.

У родинному житті українців рушник відігравав першорядну традиційно-ритуальну роль. З ним, як і з хлібом, приходили до породілі, ушановували появу немовляти, з рушником виряджали в далеку подорож рідних, зустрічали гостей, проводжали людину в останню путь, ним покривали хліб на столі.

Особливо широко використовувалися рушники у весільному обряді. Весільний рушник мав бути не вузьким та досить довгим на довге подружнє життя. Його вишивали одною голкою на цільному полотні, щоб сім’я була єдиним цілим. Дрібні огріхи не випорювали, оскільки життя не можна прожити без помилок. Сам візерунок дуже добре продумували, адже вишиваючи рушник – вишиваєш свою долю. Особливе значення мали символи: Дерево Життя, мотиви тварин, птахів, квітів, винограду, дуба, калини і сакральних геометричних знаків.

Серед сюжетних особливо цікавим є рушник «Ангел Охоронець» (1957 р.) Марії Гречан з Заболотців та аналогічний з села Стара Лішня невідомого автора. Такі рушники-обереги дарували на щасливу долю своїм дітям.

В колекції присутні вишиті рушники, датовані 1942, 1949, 1977 роками. Деякі з них мають текстові і авторські написи. Слід зазначити, що навіть під час війни натруджені руки матерів працювали над вишивкою. Цьому свідчить рушник 1942 року, автором якого є Текля Куль з села Деречин (тепер Завидів), на якому вишитий текст «Храни Боже Україну. Ти наша Ненька». Серед рушників є і сучасна вишивка, автор якої – Лариса Тарасюк з Іванич. Це рушник єднання «Україна – це ми!» приурочений 25-й річниці Незалежності України, декорований кетягами калини, дуба і державною символікою. Етнографічна колекція відзначається високим професійним рівнем виконання вишивок, оригінальністю старовинних рушників, пізнавальним характером представлених старовинних експонатів та використанням їх у житті та побуті українців.

Лариса Куль,
директорка Історичного музею смт Іваничі