Під таким гаслом відбулося інтерактивне обрядодійство весняного рівнодення в експозиції просто неба «Козацький зимівник» Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району.

Людина – дитя Природи, Всесвіту і Творця. «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою нашою…». Отже, вона наділена від Природи особливою любов’ю до Землі, до Води, до Сонця. Тобто, наш народ пов’язував себе із діями високих небес. Тому в рамках селянської звичаєвості відбувалося вшанування пір року.

Весняне рівнодення на сьогоднішній день вважається одним із самих цікавих і унікальних явищ природи. Цього року воно потрапляє на другу половину березня 17-19 числа, коли Сонце переходить з південної півкулі в північну.

У цей день світло і темрява розділяються порівну, по 12 годин. Вже в наступні години і дні подовжуватиме тривалість світлового дня аж до 21 червня – дня літнього сонцестояння. Адже з цього часу, день збільшується на макове зернятко, на курячий крок, на гусячу лапку. Вважалося, що саме з цього дня починаються поновлення в природі: перший весняний грім, набухання бруньок на деревах, буйне проростання зелені. У день весняного рівнодення на північному полюсі Землі вперше за 6 місяців сходить Сонце.

Весняне рівнодення є початком нового року для багатьох країн на Землі, яке має назву Навруз. Свято відзначають в деяких іранських, тюрксьських та кавказьких народах, що були колись під владою Перської імперії.

День весняного рівнодення люди святкують лише у північній півкулі, а в південній – осіннє. Також існує повір'я, що день рівнодення (20 чи 21 березня) прогнозує схожу погоду на наступні 40 днів.

Всі звикли вважати, що в день рівнодення ніч та день однакові за тривалістю часу. Насправді цього дня Сонце візуально знаходиться довше над Землею завдяки ефекту атмосферної рефракції, через що день на кілька хвилин довший за ніч.

Проміжок часу між двома рівноденнями називається тропічним роком і становить приблизно 365,2422 сонячних діб. Така різниця накопичується і за 4 роки становить 1 добу – той самий зайвий день високосного року.

Сонце в цей день сходить лише строго на сході і заходить строго на заході (з мінімальною похибкою). Цей день вважається астрономічним початком весни, а також Днем астрології, приурочений до початку астрологічного року, коли Сонце вступає в знак Овна.

Також у весняне рівнодення закликають не сваритись, пробачити всім образи та очитистити своє тіло, думаючи лише про хороше. Позитивним для вас буде прибирання будинку. Ну а якщо ви поставите в "новому році" перед собою ціль, сьогодні найсприятливіший день для початку її втілення.

Рівнодення – це не тільки астрономічне явище, але і важливий період року в культурі різних народів. Здавна саме цього дня наші предки святкували настання весни, які були сповнені важливим сакральним змістом - перемоги світла над пітьмою, пробудження всього живого і початку нового життя. Це свято ще називали святом Ярила - на честь бога Сонця, кохання та весняної пристрасті і родючості. Урочисто святкували праслов’яни весняне свято Я Р И Л И. З прийняттям християнства стародавнього Ярила замінили на Гаврила. Образ Ярила уявляли молодими гарним парубком. Яри-ор – або Яр-хміль – це чоловічий образ Весни, піди пара дівчині – весні. Не допускалося самотності на весні, коли все пробуджується у природі та парується для продовження роду.

«Весну діждали – заспівали.
Колесом, колесом сонечко вгору іде.
Ярило весну веде.
Весну веде, зиму жене.
Весну веде крутим калачем,
А зиму жене ясним мечем.
Теплим вітром, дрібним дощиком».

Напередодні того дня за одну добу зима повернулася в наш край в повній своїй іпостасі. Сніг і мороз налякав чимало прихильників етнографічного обрядодійства весняного рівнодення, які вибрали теплі домівки ніж холодну погоду в «Козацькому зимівнику». Така погода ніби показувала, що Зима не бажає здавати свої позиції і всіма силами намагається затриматись ще хоч би на день-два. Тільки сміливим та патріотично-етнографічним ентузіастам погода не завадила облаштувати і провести величне свято весняного рівнодення.

Науковці Музею написали сценарій проведення свята, який разом з гостями, що приїхали з Луцька успішно реалізували у скансені. Представник Волинської громади РІДНОВІРів «Лада» Доброслав, виконав роль «волхва» і провів основний ритуал славлення Бога весняного сонця Ярила. І сонце ніби відчуло сильний енергетичний порив однодумців, спонукавши стихію поступитися весняному сонцю. Мороз просто на очах почав відступати, а ватра що розгорілась, допомагала наступати теплу.

Образ весняного Бога Ярила успішно зіграв молодий і стрункий науковець Дмитро, який у білій свиті, заквітчаний вінком із житнім снопом, обійшов присутніх та учасників свята з побажанням на щастя і добро.

Потім до вогнища підійшла молода дівчина промовила:

«Ой Леле-Ясна, Діва красна! Дружина Ярила, Ти любов породила! Прийди до нас, Мати-Весну закликати, Весну закликати, Мороз проводжати!
Ой Леле красива, Діва вродлива!
Виряджай свого мужа, в нього сила є дужа!
Ти виходь із Ярилом, Богом нашим Джурилом,
Хай земля воскресає, хай життя проростає!».

Наталя Антонова організувала співочу «Горлицю», яка заспівала веснянки. А молодиця з музею винесла дітям свіжоспечене печиво у вигляді жайворонок і пригостила дітей, щоб ті закликали первоптахів і весну: «На тобі, ластівко, на гніздо!», «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!».

Дружніми оплесками вітали учасники свята дійства гурт Мотанка, які приїхали у скансен у повному складі. Піснями-мантрами вони наповнили свято надзвичайним ритмом весняного настрою.

Постріл з козацької гармати символічно підкреслив перемогу весняного сонця над зимовим холодом у природі. Отаман Ярослав Лозинський із своїми побратимами козацького куреня «Чорна Рада» с.Гіркої Полонки показали майстер-клас з основної холодної та вогнепальної козацької зброї юним козачатам ГО «Школи козацького гарту» з с.Копачівка Рожищенського району.

На завершення свята працівники музею покатали присутніх на санях, в які запрягли пару коней, що скучили по роботі. А тим часом, уже приготували справжній козацький куліш, яким почастували учасників свята. Та хоч вогнище догорало, всім уже було зрозуміло, що день стає більшим за ніч і темряву, як і те, що весна іде – мир несе!

Олександр Середюк,
директор Музею, член Національної спілки краєзнавців України