Під такою назвою минулої неділі проходило свято весняного рівнодення в експозиції просто неба «Козацький зимівник» Музею історії сільського господарства Волині-скансен, що в селищі Рокині Луцького району.

   Людина – дитя Природи, Всесвіту і Творця. «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою нашою…». Отже, вона наділена від Природи особливою любов’ю до Землі, до Води, до Сонця. Тобто, наш народ пов’язував себе із діями високих небес. Тому в рамках селянської звичаєвості відбувалося вшанування пір року.

   Весняне рівнодення на сьогоднішній день вважається одним із самих цікавих і унікальних явищ природи. Потрапляє воно на кінець березня 21-22 числа, коли Сонце переходить з південної півкулі в північну. 

   У цей день світло і темрява розділяються порівну, по 12 годин. Вже в наступні години і дні подовжуватиме тривалість світлового дня аж до 21 червня – дня літнього сонцестояння. Адже з цього часу, день збільшується на макове зернятко, на курячий крок, на гусячу лапку. Вважалося, що саме з цього дня починаються поновлення в природі: перший весняний грім, набухання бруньок на деревах, буйне проростання зелені.

   Рівнодення – це не тільки астрономічне явище, але і важливий період року в культурі різних народів. Здавна саме цього дня наші предки святкували настання весни, які були сповнені важливим сакральним змістом - перемоги світла над пітьмою, пробудження всього живого і початку нового життя. Це свято ще називали святом Ярила - на честь бога Сонця, кохання та весняної родючості. Урочисто святкували праслов’яни весняне свято ЯР И Л И. З прийняттям християнства стародавнього Ярила замінили на Гаврила. Образ Ярила уявляли молодими гарним парубком. Яри-ор – або Яр-хміль – це чоловічий образ Весни, піди пара дівчині – весні. Не допускалося самотності на весні, коли все пробуджується у природі та парується для продовження роду.

«Весну діждали – заспівали.

Колесом, колесом сонечко вгору іде.

Ярило весну веде.

Весну веде, зиму жене.

Весну веде крутим калачем,

А зиму жене ясним мечем.

Теплим вітром, дрібним дощиком».

   Саме в той день і час розпочався дощ зі снігом, холодний вітер доймав до кісток. Така погода ніби показувала, що Зима не бажає здавати свої позиції і всіма силами намагається затриматись ще хоч би на день-два. Та молитви-славлення до Всесвіту і рідних Богів Волинської громади РІДНОВІРів «Лада», які проводили тут святу годину, славлячи бога весняного сонця Ярила, спонукали стихію поступитися весняному сонцю.

   Науковці Музею організували інтерактивне обрядодійство – свято Першої борозни. В кінську збрую запряглися чоловіки й козаки. Під дружній галас оточуючих вони розорали ниву. Рунтато МиКола засіяв посвячене зерно, тим самим здійснивши давній обряд наших предків – свято Першої борозни.

   Потім до вогнища підійшла молода, неодружена дівчина і промовила:

«Ой Леле-Ясна, Діва красна! Дружина Ярила, Ти любов породила! Прийди до нас, Мати-Весну закликати, Весну закликати, Мороз проводжати!

Ой Леле красива, Діва вродлива!

Виряджай свого мужа, в нього сила є дужа!

Ти виходь із Ярилом, Богом нашим Джурилом,

Хай земля воскресає, хай життя проростає!».

   А щоб земля воскресала і життя проростало на вогнищі громада спалила опудало Марени, що символізувало темряву і зиму. З тим опудалом всі присутні бажали, щоб згоріло і кремлівське зло, яке несе нам горе і страждання, війну і смерть.

   Завершилося свято братчиною, частування козацьким кулішем та спільною молитвою за перемогу і мир. Весна іде – мир несе!

Олександр Середюк,

директор музею