Нещодавно у Ківерцівський краєзнавчий музей Укрпошта доставила цінний дарунок – книгу Мирона Нестерчука «Блакитна сарна», видану у цьому році у львівському видавництві «Каменяр».

Роман-балада сучасного українського поета, письменника, художника, перекладача, члена Національної спілки письменників України, Національної спілки художників України воскрешає трагічні сторінки життя і побуту рідного волинського села Затишшя, що опинилося в епіцентрі подій Другої світової війни.

«Кожна людина вибудовує в своїй душі острів пам'яті, щоб упродовж всього життя повертатися туди, гортати сторінки спогадів, забуваючи прикрощі — згадувати найкраще. Щоб воно зігріло й додало сил на життєвому шляху» – так сказав Мирон Нестерчук, коли намалював одну з своїх картин «Острів пам'яті».

Довідково:

Народився митець 1942 року в селі Сильно, тепер Ківерцівського району, на Волині, у сім'ї Марини та Матвія Нестерчуків. Батьків своїх не пам'ятає: вони загинули наприкінці війни, коли хлопчику ще не було й 2-х років. Через рік помер від дифтериту й старший брат Виталько. Виховувала Мирося баба Степанида, батькова мати, якій завдячує, що не попав у дитбудинок, що не помер по війні з голоду й холоду, і коли є щось доброго в його душі й його праці, то це передусім — від неї.

Змалечку мріяв стати художником, але мрія та розтягнулася на кілька десятиліть — так склалося життя.

«Почав малювати на випадкових клаптиках паперу учнівською аквареллю і зробленою з свинячої щетини щіточкою. Одночасно щось малював кольоровими олівцями, які привезла з Луцька стринешна (двоюрідна) сестра Павліна. Певно вже ніколи я не буду мати того почуття щастя від малювання, як тоді» – згадує Мирон Матвійович.

Більше року збирав гроші на олійні фарби. Назбирав аж 29 карбованців. З Харкова товариш дитинства Петро привіз ціле багатство: білила свинцеві, охру, кобальт зелений, ультрамарин, сієну палену... Так з'явилася перша картина, вірніше картинка: засніжений ялиновий ліс, хатка, сани, конячка.

У 1959 році подався до Львова — поступати в Інститут прикладного мистецтва. Там вперше дізнався, що для вступу в художній ВУЗ потрібно закінчити художнє училище, або ж мати підготовку на рівні училища. У тому ж році став студентом-першокурсником Українського інституту інженерів водного господарства в Рівному. Через рік потрапив до студії образотворчого мистецтва при обласному Будинку народної творчості. Пощастило пройти художні студії фронтовика Василя Ємельянова, Івана Чичеланова, молодого тоді ще Валентина Колосова.

Після закінчення інституту трохи попрацював на Чернігівщині, згодом служив у війську. У Луцьку працював у проектній організації, а вечорами відвідував студію образотворчого мистецтва при тамтешній дитячій художній школі, директор якої Петро Сензюк впродовж трьох років вчив Мирона композиції й гравюри на лінолеумі.

«Вчилися ми один в одного та в кращих тодішніх художників Луцька — Григорія Чорнокнижного, Олександра Байдукова (у 1947–1952 роках працював художником в Ківерцівському лісокомбінаті, у 2003 році став першим на Волині народним художником України), Миколи Гевелюка, Миколи Шамрила, Анатолія Климова, Олександра Шмакова. Найсвітліші спогади залишив про ті часи чудовий художник, живописець від Бога, Саша Валента…».

З 1971 року й дотепер Мирон Нестерчук живе в Галичині, у Стрию. Працює художником-оформлювачем Стрийського краєзнавчого музею «Верховина».

У 1999 році з виставкою естампної графіки побував у Вірменії. Виставка експонувалася в Єревані у престижному виставковому залі Фонду культури і користувалася значним успіхом, згодом перебувала в містах Ванадзорі та Гюмрі. Усім серцем полюбив Кавказ, вивчив вірменську, почав робити переклади. За перекладацьку діяльність нагороджений медаллю «Мовсес Хоренаці», золотою медаллю Міністерства культури Вірменії, став лауреатом перекладацької премії «Кантех» (Лампада) Спілки письменників Вірменії та Первопрестольного Святого Ечміадзіну.

В творчому доробку художника біля 200 рисунків, 200 гравюр (лінорит, дереворит, офорт), понад 200 живописних робіт (олія, темпера, пастель), біля 100 акварелей.

Окремі роботи знаходяться в галицьких музеях – Музеї-садибі Івана Франка в с. Нагуєвичі Львівської області, в історико-краєзнавчому музеї в м.Бережани Тернопільської області, в краєзнавчому Музеї «Верховина» міста Стрия, у Ківерцівському краєзнавчому музеї, що на Волині, в приватних збірках Австралії, Великобританії, Вірменії, Молдови, Норвегії, США, Польщі, Росії, Угорщини і, звичайно, України.

Також великий поетичний скарб має митець. Поетичну і малярську стежину обрав і син Віталій (Нестор). Творчі доробки батька і сина, цінні документи (а їх близько сотні) також є в музеї міста Ківерці.

Життєве кредо Мирона Нестерчука: «В мистецтві вважаю себе вічним учнем і вічним подорожнім, бо поки митець в дорозі – він живе і – здійснюється, як творча особистість».

Здоров’я і добра Вам, Людино з великим і щирим серцем!

Степан Войчик,
в. о. директора Ківерцівського краєзнавчого музею