Облаштувати музей старожитностей у власному магазині Ярослава БАЩУКА зі Старої Вижівки спонукало телебачення. Саме із телеекрана довідався про те, як щирі українці створюють приватні осередки українського побуту і традицій.

   Тож коли в справах заїжджав у якесь село, то, спілкуючись з людьми, розпитував, хто пече тут хліб, чи немає в кого давніх речей, що свідчать про культуру та побут українців.

   – А от у Яревище я подався спеціально, – розповідає Ярослав Лікандрович, – бо довідався, що в одній із родин збереглися колишні жорна. Перед цим у сусідньому селі у 92-річної господині придбав вишиті чоловічу та жіночу сорочки зі старого полотна, ткацький верстат, кілька рушників, літника. Бабуся казала, що тим рушникам понад сто років.

   Жорна зняли з горища, де вони припадали пилом.

   – І вміли ж тоді майструвати подібні речі! – не перестає дивуватися співрозмовник. – Вони зроблені із суцільної соснової дошки діаметром 70 сантиметрів. А ще від цієї ж господині мені дісталися осикові станок і ступа, які теж можна побачити у моєму магазині.

   Та справжнім діамантом у колекції українолюба є сосновий кухор із Поліського, який до цих пір зберіг свій первинний запах.

   Скільки то усілякого домотканого добра бачив він на своєму віку!

   – У моєї бабусі Параски теж була подібна скриня, де старенька зберігала усе, як казала, «на смерть», – продовжує Ярослав Бащук, –жаль лише, що її шведи (жучки. – Авт.) поїли. А от від батька залишилися дерев’яні ночви для сала. Було воно не те, що нині, а не менше, як на п’ять пальців завтовшки.

   А як нам, малим, хотілося ковбаси, що висіла в коморі на дерев’яній жердині півтораметровими кільцями! Більше, ніж цукерок.

   Засолювали овочі тоді у дерев’яній квасці. У чугунцях-пружиках умлівав у печі борщ. А ось макітра – їй понад сто років. Ми й зараз з товаришами не йдемо в лазню без макітри з омачкою, – жартує. – Рубель був колись неодмінним атрибутом прасування, – демонструє потрібну колись у господі річ. – А коли з’явилися електричні праски, то він пригодився, щоб різати тютюн, – усміхається.

   Ярослав Лікандрович розповідає, як у селі Текля, де він народився, стояла невеличка хатина під солом’яною стріхою, замість підлоги в ній був тік. Її господиня виготовляла старовинні речі. Але з часом хату придбали інші люди і вся чарівність старовини з неї вивітрилася, наче дим.

   Окрім того, що власник магазину в центрі Старої Вижівки збирає самобутні українські побутові речі, він ще й облаштував виставку світлин зі старовижівськими краєвидами. На них можна побачити найцікавіші куточки району. Є тут і фотографії з різноманітних народних свят, які організовував аматор разом із гуртом «Вечорниці у Бащука» на Івана Купала, на обжинки, до Покрови. А ще підприємець був ініціатором навдивовиж чудового конкурсу «Коса – дівоча краса». У теплу літню пору на обійсті пана Ярослава збираються жіночки, яким за… – і лине над селищем щемлива стародавня українська народна пісня.

   По сусідству зі світлинами зберігається національний прапор, привезений з Майдану у 2004 році, книга-журнал із автографами відомих політиків та громадських активістів: Віктора Ющенка, Петра Порошенка, Бориса Тарасюка, Левка Лук’яненка, Святослава Вакарчука... За участь у Помаранчевій революції Ярослав Лікандрович нагороджений орденом.

   Є у господаря ще одна реліквія – найбільший у районі державний прапор України розміром 3,5 на 4,5 метра, чим не може похвалитися жодна установа в районі.

   Його пошили на замовлення Ярослава Лікандровича до 20-річчя Незалежності України. Відтоді в день державного свята він вивішує його на своєму обійсті. А ще тут можна побачити прапори Волинської області та Євросоюзу.

   – Приватну територію, на якій стоїть мій будинок, я давно оголосив територією Європейського Союзу, – жартує, але в цих словах є частка правди, бо на обійсті Бащуків завжди чисто, просто, але зі смаком. Тут облаштовані клумби, зелені острівці трави, на яких часто люблять фотографуватися весільні пари, гості Старої Вижівки, діти. Особливо захоплюються обійстям приїжджі зі Сходу України, для яких хазяїн проводить міні-екскурсії.

   – Нещодавно відвідувачі із Луганської області розповіли, що лише за вивішений український прапор у них люди рознесли б будинок на галузки, - каже Ярослав Лікандрович. – У нас, дякуючи Богу, все по-іншому. Так що радіймо будь-якій нагоді бачити в кожному куточку хати своє, рідне, українське.

Наталія ЛЕГКА,

Старовижівський район

Джерело: Слово Волині