Усередині палацу

То могла бути достойна пам’ятка у містечку на кордоні з Євросоюзом. У містечку Любомль, яке має багатющу колекцію музею, багатющу історію, найстаріший мурований костел на Волині, знищену унікальну синагогу, замчище у самісінькому серці райцентру, сотні, а той тисячі старих світлин і (головне) достатньо одержимих історією людей. Людей, які мають сили своїми знаннями зробити Любомль центром туристичного тяжіння. Про це пише Олена Лівіцька для Першого.

Що бачать туристи, минаючи Любомль?

Трохи старих вулиць, районну лікарню з фонтаном і капличкою. Ну, ще хіба… колоритну радянську автостанцію (теж може бути промовистим експонатом, чого ні?). А могли б походити коридорами та сходами старого палацу. А могли б подивитися на Любомль згори через вікна, в які виглядали Браницькі та їхні знатні гості. Могли б.

Тисячі волинян і не відають, що в Любомлі є палац. Інші – не вважають це цінністю (а даремно). Ще інші з усіх сил роблять вигляд, що є важливіші проблеми. Ніж якась там… пам’ять.

* * *

Традиційно у темі долі палаців звикли ганити совєтів: от, мовляв, сволочі, поробили тубдиспансери, психлікарні, психоневрологічні інтернати у старих маєтках. Тут – не маємо права: бо таки – «гірше совєтів».

У палаці Браницьких - спортивна школа. Тенісні столи у просторих залах із грубими колоритними вікнами виглядають дивно. На стінах лущиться фарба. До половини вони (ще в кращих традиціях «радянського дизайну») вифарбувані синім. Брудно-синім. Фасад ще якось намагаються втримати на білому світі.

* * *

Юрій Фініковський тут знає кожну цеглину. Він – директор місцевого краєзнавчого музею.

- Це фактично південна частина усього палацу. Флігель. Фактично його четверта частина. Ось звідси тягнувся (киває на сусідню гімназію імені Ужвій)… Поки в Кракові не знайшли зображення 1827 року, то і не уявляли, яким він був раніше. Тодішній палац вражає. Ви бачите фасад – і вам здається, що це приміщення майже в пристойному стані. Але це поки ви не побачили його з іншої сторони, - зітхає Юрій Фініковський.

Справжня історія палацу з його тильної сторони. Зловіщими виглядають загратовані ржаві вікна. Сиплються стіни. Їх їсть сирість і байдужість. Збоку – колишній …ліфт, дивує Юрій.

У флігелі Браницьких справді був ліфт, з допомогою якого подавали їжу на другий поверх. У кухню. Потім несли її вузькими коридорами у зали з глибокими вікнами та високою стелею.

* * *

Ходити горішнім поверхом справді небезпечно. Частина горища колись горіла. Старезне перекриття ледве тримається. І колись так рухне.

Безпросвітньо – саме те слово, яке крутиться в голові, коли ходиш такими графськими хоромами. І коли чуєш, що тут «міг бути….». І коли бачиш, що навіть якщо пам’ятка національного значення з усіма її статусами, деталями та історією дожила через дві війни, революції і державні перетрубації до 21 століття, не факт, що вона в ньому виживе.

Малюнок 1827 року. Палац Браницьких. Любомль

Час від часу про палац Браницьких згадують у чиновницьких кабінетах. Десь у 90-х приміщення передали під музей.

- Але це були 90-ті. Тоді перед працівниками музею постав вибір: або приміщення, або наповнювати колекцію. Бо в 1993 році, коли мій попередник Олександр Остапюк прийшов у музей директором, ми мали тільки 800 експонатів. За 25 років зібрали до 40 тисяч, - розказує краєзнавець.

Де ці всі експонати? Музей зі своєю унікальною колекцією тісниться у в кількох кімнатах. Ділить приміщення з бібліотекою та міською радою. І вже більше 20-ти років живуть з думами про палац і дивляться, як він «загинається».

Інтер’єр зали з палацу в Любомлі. Акварель 1827 року

Палац Браницьких. 1930-ті роки

* * *

Історію про пам’ятку і її шанси Юрій Фініковський зазвичай розпочинає словами: «Коли ще Борис Петрович був…».

І ти зразу згадуєш відреставрований художній музей у Луцьку, музей Липинського у Затурцях. Заклади, історія оновлення яких починається зі слів «коли ще Борис Петрович». Хочеш чи ні.

- Коли ще Борис Петрович (Борис Клімчук – голова Волинської облдержадміністрації до Революції гідності, нині покійний, – авт.) був при владі, у 2013-му ми їздили до нього на прийом. Він пообіцяв, що береться за реставрацію палацу в Любомлі. Через 3 дні до нас приїхали проектанти, поробили тут заміри на горищі, скрізь. «Всьо. Беремося», - сказали. Але почалися ці всі події в державі - і зупинилося, - згадують у Любомлі.

2020-й. Зробити проектно-кошторисну документацію – в межах півмільйона гривень. Відносити цю споруду, реставрувати і переселити сюди музей – в межах мільйона доларів.

Довідково. Палац збудував великий гетьман коронний Королівства Польського Францішек Ксаверій Браницький. Після того, як у 1768 р. йому дісталося в дарунок трохи земель нинішньої Любомльщини. З Любомлем включно. Це місто старожили досі називають Любовень. Браницький розібрав дерев’яний замок у центрі Любовня. Поставив поруч церкву. І в 1781-му звів громіздкий палац. Йому було за 50, коли він одружився з такою собі Олександрою Енгельгардт, тіткою поміщика Тараса Шевченка Павла Енгельгардта. Коханка князя Григорія Потьомкіна. А їй 27. Вона, кажуть, не любила Любовень. Тому граф Браницький звів ще палац у Білій Церкві. А цей слугував такою собі графською резиденцією у глибинці.

Юрій Фінковський

* * *

У 2018-му в Любомлі пробували виділити 135 тис. грн на проектну документацію. Проговорили на сесії. Проголосували. Навіть подякувати всім причетним музейники встигли. Але під кінець року невикористані гроші спрямували на зарплати бюджетникам (тут хочеться іронічно всміхнутися).

Що далі?

- 1200 квадратних метрів, - дивиться під ноги Юрій, міряючи кроками запилений і аварійний коридор горішнього поверху палацу. - Плюс підземелля. Я думаю, що площі ми б заповнили повністю. Це не просто плани. Це мрія, яку б хотілося реалізувати для Любомля.

Яка саме мрія? Туристична родзинка на перетині маршрутів з Польщі та Білорусі, обов'язкова локація по дорозі до Шацьких озер, понад 35 тис. експонатів, цікава експозиція, окремі зали: нумізматики, фалеристики, філателії, стародруків, іконопису, етнографії, конфіскованих речей з митниць України, історії польської, голландської, єврейської общини на Любомльщині, картинна галерея, окремі кімнати присвячені видатним уродженцям краю, конференц-зал, бібліотека та багато інших цікавинок. Вірю, що нам це під силу. Навіть логотип розробив...

Музею в палаці нема. Мрія – є!

Але всі історики, краєзнавці, журналісти, активісти, які роками б’ють на сполох через величезний ризик просто одного дня втратити пам’ятку, схожі на «донкіхотів ламанчєскіх».

Бо б’ються з вітряками.

* * *

...Тут гостювала знать. Частувалася, звідси їздила на полювання. То був палацовий комплекс, який складався із 4-х частин. Була галерея. Великий сад поруч та мурований паркан.

Але все це втрачено, крім флігеля, куди діти ходять на гуртки. Обережно ходять. Бо одного дня аварійна споруда таки може рухнути на людські голови. Буде не до історії навіть.

А поки подивіться фото. А то скажете, що не встигли і побачити…

Запам’ятайте його таким...

Фото: Ірина Кабанова