У далекому 1941 році наші землі сколихнули звістки не тільки про початок війни, а й про масові звірські страти енкаведистами в’язнів Ковельської та інших тюрем в західній Україні. Інформація про розстріли ретельно приховувалась, документи та сліди злочину поспіхом знищувались. Лише з вуст в уста очевидці переказували про жахливі події першого літнього місяця, а рідні та близькі закатованих сльозами омивали своє горе.

Хто ті в’язні і чому вони без суду і слідства вони були знищені? У 1939 році комуністична влада вела боротьбу проти ворогів режиму – українських патріотів, активістів національно-визвольного руху, інтелігенції, священнослужителів, багатих та заможних господарів – «куркулів» і, навіть, колишніх членів КПЗУ. Зростала кількість політичних в’язнів, більшало в’язниць, з часом усі вони були переповнені. До рук НКВС потрапили архівні матеріали ще польської повітової поліції по Ковельській тюрмі, тому багатьох патріотично налаштованих українців ув’язнювали за старими звинуваченнями у революційній діяльності.

Керівництвом УРСР планувалося евакуювати частину ув’язнених з прифронтової зони, проте швидкий наступ німців та проблеми з транспортним забезпеченням унеможливлювали виконати заплановане. Тому було прийняте рішення розстріляти за списком, узгодженим прокурором, тих осіб, які були засуджені за контрреволюційні злочини, дезертирів та осіб які здійснили розтрати. Засуджених за дрібні побутові порушення, легкі злочини та підсудних за такими злочинами, осіб, які не є соціально небезпечними, планували використати на роботах оборонного характеру з достроковим звільненням в момент евакуації охорони тюрми. На практиці, не звільнені і не вивезені в’язні також були розстріляні, проте, уже без списків чи інших документів.

Вражає цинічна страта вимордуваних тортурами в’язнів, яких в Ковелі з в’язниці групами переправляли до будівлі НКВС біля залізниці. Жертвам в’язали руки колючим дротом, а щоб не було чути їхніх криків про порятунок та закликів до помсти, розстрілювали під гуркіт заведених тракторів. Розстріли проводили у стайнях, де попередньо викопали три великі ями. Інших в’язнів убивали поспіхом уже в камерах в’язниці. За одними даними, в тій трагедії було вбито 250 в’язнів, за іншими – 195 (Л. Бондарук, Б. Зек, Т. Яцечко-Блаженко «Кривавий слід НКВД: розстріли політичних в'язнів в західноукраїнських тюрмах у 1941 році» УІНП). Проте, точні цифри жертв злочину досі не встановлені, хоча ми й розуміємо, що їх значно більше, ніж є у архівних звітах.

У 1942 році з дозволу німецьких окупантів були проведені розкопки двох ям та перезахоронення тіл на міському кладовищі. Там був споруджений пам’ятник. Домовин, за різними даними було 70 (Л. Бондарук, Б. Зек, Т. Яцечко-Блаженко «Кривавий слід НКВД: розстріли політичних в'язнів в західноукраїнських тюрмах у 1941 році» УІНП), 75 (А.Семенюк «Ковель: минуле і сучасне»), близько 90 (В.Ковальчук «Таємне стає явним», «Вісті Ковельщини»19.06.1993р.). Після повернення більшовицького режиму поховання було варварськи знищено, а останки в’язнів «совєти» викопали та перевезли їх у район єврейського кладовища (вул. Володимирська)(з книги Марії Хотинської «Минуле стукає у серце»). Таким чином, знищуючи свої страшні злодіяння, які не встигли замаскувати у 1941 році через стрімкий наступ німецьких військ.

Більше інформації про жахливий злочин НКВС – розстріли наших земляків у 1941 році, можна дізнатись у Ковельському історичному музеї. Тут до 80-ї річниці трагедії розгорнута виставка дослідницьких матеріалів – результат пошукової роботи краєзнавців, істориків, журналістів. А також представлені особисті речі розстріляних в’язнів Ковельської тюрми.

Запрошуємо усіх відвідати виставку та спомином про ті страшні події віддати шану жертвам більшовицького терору.

Василина Столярчук,
науковий співробітник Ковельського історичного музею

Джерело: Ковельська міська рада