|
15:05
У Колодяжненському музеї Лесі Українки відкрито виставку художника Андроника Лазарчука.
|
|
|
У виставковій залі літературно-меморіального музею Лесі Українки с.Колодяжне вкотре відкрито виставку пейзажів, портретів, замальовок, сюжетних картин українського художника – волинянина Андроника Лазарчука.
Важливою сторінкою в історії культурно-мистецького життя початку XX ст. є творчі контакти А.Г.Лазарчука з Оленою Пчілкою (О.П.Косач) – відомою письменницею, дослідницею народного мистецтва, громадською діячкою, матір’ю Лесі Українки.
Коли і де, при яких обставинах познайомився Андроник Лазарчук з родиною Косачів і особисто з Оленою Пчілкою, з’ясувати майже неможливо, тому що в жодних письмових джерелах це не зафіксовано. Можна лише припустити, що це знайомство припадає на 1886-1890 роки, коли художник був досить відомим в інтелігентних колах волинян. Але незаперечним є той факт, що Андроник Лазарчук з 1912 року прийняв від Олени Пчілки пропозицію ілюструвати журнал «Рідний край» та додаток до нього – дитячий часопис «Молода Україна», у якому вона була редактором і видавцем.
Про творчі контакти Андроника Лазарчука з редакторкою українських часописів Оленою Пчілкою засвідчує також лист, датований 8 лютого 1912 року, у якому художник писав до Ольги Петрівни: «Дуже радий, що рисунки мої пригодились для Ваших часописів. Присилаю Вам іще сім малюнків, котрі, мені здаеця, пригодятьця для «Молодої україни» (У листі збережені особливості рукопису).
Андроника Лазарчука і Олену Пчілку єднала спільність художньо-естетичних уподобань, якоюсь мірою – і творчих зацікавлень. Значимими є їх заслуги на культурно-освітній ниві.
Народився Андроник Григорович Лазарчук у с.Уховецьк Ковельського району в сім’ї колишнього кріпака 1870 року. Втративши рано батьків, старший брат Андроника Степан узяв усю відповідальність на себе по вихованню братів і сестри. Потяг до малювання у хлопця проявився дуже рано: перші малюнки з’являлися на стінах, печі, піску, долівці. Цей хист помітили брати, котрі, відмовляючи багато у чому собі, намагались продовжити навчання здібного хлопця, всіляко допомагаючи йому в освіті.
Закінчивши у 1880 році школу, Андроник змушений був іти в найми до маляра в науку (у Ковелі), пізніше влаштувався в церковно-вчительській школі у с.Бриків Кременецького повіту. Щоб мати шматок хліба і одночасно готуватись до вступу в спеціальну школу, пішов до живописної майстерні Почаївської лаври. Після певної перерви вступив на педагогічний курс при Академії мистецтв Петербурга. Навчавсяся у майстерні професора – художника В.Є.Маковського. 21 жовтня 1895 року отримав диплом академії про повний курс і «званіє художника». Пізніше працював учителем малювання і креслення у Ковельському міському училищі, Конотопській жіночій гімназії, в Кременецькій комерційній школі, а з 1915 року – у Борзні, де жив з сім’єю і працював до останнього дня свого життя.
За своє життя А.Г.Лазарчук створив сотні картин, різних за тематикою. Кращі картини експонувалися на багатьох виставках: в Академії мистецтв, в Катеринодарі (тепер Краснодарі), Кременці, Мінську, Конотопі, Києві, Луцьку, Чернігові. Є вони у приватних колекціях. Значна частина прижиттєвих документів, фотографій, особистих речей, в т. ч. мольберт художника, зберігається в музеї Лесі Українки с.Колодяжного. Тут є картини на біблійні теми: «Ісус Христос в терновому вінку», «Череп, ікона, Св. Книга, свічка». На Шевченківську тему створена картина «Шевченко і Куліш за столом».
Андроник Лазарчук працював до останнього дня. Пережив жахливий голод 1933 року, рятував від голодної смерті родину та багатьох односельців. Помер після тяжкої хвороби 6 вересня 1934 року. Похований на місцевому кладовищі в Борзні.
1963 року дочка художника Олена Михалевич передала багато картин Волинському краєзнавчому музею.
Андроник Лазарчук дуже любив свою Волинь, рідне село. Щоліта приїздив до рідні, мандрував з мольбертом і малював пейзажі, натюрморти, сюжетні малюнки, портрети (особливо, родинні), робив замальовки. Нині більше сорока його робіт експонується на виставці у музеї Лесі Українки с.Колодяжне.
Його з любов’ю виписані картини на полотні суголосні з віршованими словами Олени Пчілки, які стали епіграфом виставки:
Нехай на любу Україну надивлюсь, –
Мій погляд променем святим палає…
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
