І це не просто скатертини та настільниці (бо між цими двома речами побуту є певна різниця), а справжні твори декоративно-ужиткового мистецтва волинян. Саме таким терміном і хочеться називати ці чудесні речі, – пише газета „День”.

   Виставка скатертин, власне, перша такого роду на Волині, бо значно частіше виставляють вишиті сорочки, плахти, рушники, навіть вишивані картини, які з покоління у покоління передавалися у волинських родинах. У колекції Волинського краєзнавчого музею вже понад сто скатертин і настільниць, багатьом із них вже більше, ніж сто років. 19 і виставлено у музеї в Колодяжному. Одна зі скатертин – з колодяжненського музею. Її подарувала родина лучан, в якій вона зберігалася століттями, а з'явилася в них, стверджують сімейні перекази, з... дому Косачів. Начебто мати Лесі Українки, Олена Пчілка, подарувала її одній з прабабусь за добру роботу. У музеї кажуть, що це могло бути, бо Косачі наймали на роботу людей з навколишніх сіл, а саме з одного із них і походить рід дарувальниці.

   Виставку скатертин відкрито у рамках наукової конференції “Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури”. Тому працівники меморіального музею і підібрали 19 фотознімків з архіву (деякі взагалі представлені вперше), де велика родина Косачів – за столом, покритим скатертиною. І цікаво, що вдалося навіть скатертини з колекції краєзнавчого музею підібрати так, аби вони були схожі на ті, що на знімках.

   Виставлені і деякі скатертини початку минулого століття, тобто коли Косачі ще жили у Колодяжному. Як каже провідний науковий співробітник музею в Колодяжному Любов Мержвинська, під час етнографічних експедицій ніколи не доводилося зустрічати у волинських селах речей побуту (одягу, скатертин), які б бодай трохи не були прикрашені вишивкою чи мереживом. Це змусило Олену Пчілку сказати колись слова, що “Це ж треба мати таку повагу до краси!” Красу і витонченість демонструють не тільки в'язані крючком скатертини, а й найтонше полотно на витканих у селянських хатах. Цікавим є малюнок на одній зі скатертин, коли квіти – червоні, а листки та гілки – чорні. І кольори, до речі, не вицвіли й через сто літ.