Якщо не знаєш свого минулого – не вартий майбутнього. Важко не погодитися з цим відомим висловом, бо кожна нація, край, та, зрештою, й людина не будуть достойні майбутнього, коли не знатимуть своєї історії. Чи не тому сьогодні майже в кожному місті, школі є свої музеї – чи то етнографічні, чи то історико-культурні…

   Славиться своїм музеєм і школа с.Світязь, відкриття якого відбулося ще 8 травня 1985 року. Його завідувач Олена Миколаївна Корусь (на фото), розповідаючи нам про історію створення музею, зазначила, що спочатку в школі це був звичайний куточок бойової і трудової слави, яким займався вчитель з військової підготовки Турич Михайло Демидович. Потім, коли матеріалу побільшало, стала діяти Кімната бойової і трудової слави, а згодом відкрився шкільний музей, бо зібрані матеріали значно вийшли за межі окресленої тематики діяльності кімнати. Сьогодні в шкільному музеї налічується більше тисячі експонатів. До речі, цьому шкільному закладу присвоєно звання «Зразковий музей», про що свідчать офіційні документи.

   Як розповідає Олена Миколаївна, демонструючи стенди із шкільного музею, краєзнавча робота розпочалася в 60-х роках минулого століття, завдяки Ніні Василівні Суховій. Вона, викладаючи географію, зуміла захопити краєзнавством не тільки учнів, а й вчителів. У школі на той час активно працювали учнівські пошукові загони, які щороку звітували про результати своєї роботи в рамках пошукової експедиції під назвою «Моя Батьківщина – СРСР», яка з 1991 року стала називатись «Земля моя, земля моїх батьків».

   Олена Миколаївна також люб’язно погодилася розповісти про численні експозиції, зібрані вчителями та учнями школи. Вагоме місце в музеї займають експозиції, присвячені подіям Великої Вітчизняної Війни. Це – «Герої визволення України», «Місцями бойової слави», «Партизанка Майя Приходько», «Партизанська боротьба на Волині», «Партизанський загін Степана Шковороди», «Вшанування ветеранів». Олена Корусь із дітьми та з Марією Терентіївною Гетьман-Кравченко, корінною світязянкою, яка дуже добре пам’ятає про події війни, працювали над темою «Місця, де проходили бої під час визволення с.Світязь від фашистських окупантів 21-22 липня 1944 року». Всього у боях за визволення села загинуло 16 солдат, які й були похоронені у братській могилі. Аби встановити прізвища усіх воїнів, школа кілька разів давала запити у військкомат та архів, спираючись на інформацію з медальйонів загиблих, але вдалося віднайти тільки родину капітана Суріна з Москви. У село навіть приїжджала його дочка з чоловіком та сином.

   Особливе місце займає стенд, присвячений партизанці Майї Приходько. Тут не лише її фото, а й описи діяльності загону, в якому вона перебувала, прізвища партизанів. Завдяки пошу­ковим старанням світязьких школярів під керівництвом П.Т.Хахуди та Н.В.Суховій в с.Піща було віднайдено її могилу, а піонерській дружині школи було присвоєно її ім’я. На урочистості з нагоди цієї події приїжджали у с.Світязь її мати та сестра з м.Одеса. Є матеріали про діяльність партизанського загону Степана Шковороди, зокрема, художня книга І.С.Бородуліна «Князь Багон». Збирається інформація і про діяльність Шацької районної ради ветеранів, про зустрічі школярів з ветеранами району.

   – Вдалося нашим учням колись влаштувати й зустріч однополчан через 30 років після війни, – розповідає завідувач музею, привертаючи увагу до фото про ті пам’ятні події. – Зробили таку справу завдяки батькові нашого колишнього учня Степана Носуліча – фронтовика Івана Євдокимовича. У нього й збереглися адреси однополчан. Наші учні написали їм усім листи, зап­ропонували зустрітися, призначили дату. «Фото 9 травня 1975 року. Допомогли зустрітися піонери загону ім. Валі Котика», – це підпис під пам’ятним фото. А ще у музеї є листи-трикутники, які писали солдати додому. Реставрували їх також наші школярі.

   В експозиції про Велику Вітчизняну є бойові ордени та медалі односельчан, книжки до них, подаровані шкільному музею, зокрема, світязьким ветераном Карпом Величком. Є також дос­лідження про історію застави с.Грабове, яка чи не першою 22 червня 1941 року прийняла бій з німецькими загарбниками. Внизу під стендами лежать військові експонати – стрічки від кулеметів, автоматів, каски з імперіалістичної війни та радянські, затвор, фаустпатрон, гільзи, німецький ящик для збереження пороху, який презентувала музею Марія Терентіївна, та багато інших німих свідків тих буремних подій. Про бойову славу світязькі школярі знали не тільки з розповідей ветеранів, зібраних матеріалів. Доводилося учням бувати й у місцях, де проходили запеклі бої: Брестській фортеці, спаленому фашистами селі Кортеліси, у місті Володимир-Волинський. Писали наші учні й творчі роботи про воєнне лихоліття: Ліля Оксентюк зайняла 3 місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу «Безсмертний подвиг українського народу», написавши цікаву розповідь «Незагойні в душі рани» про свого прадідуся Плейтуха Адама Родіоновича, ветерана війни і праці.

   Окремо на стенді є список світязян, загиблих у Великій Вітчизняній війні. На прикладі цих героїв, подвигів героїв визволення України (стенд з їхніми іменами та фото також є у музеї) виховувалися у школі усі наступні молоді покоління. Тож велика увага у навчальному закладі приділялася військовій підготовці. Про це також у музеї є чимало фото, вирізок із газет про різні заходи, що відбувалися в закладі.

   Увагу відвідувачів шкільного музею привертають фото на стендах з написами «Трудова слава села», «Материнська слава», «Учительська слава». Щодо останнього розділу, то, як гово­рить Олена Миколаївна, нею зібрано інформацію про усіх директорів шкіл та багатьох вчителів, котрі плідно працювали у місцевій школі та в школах сіл Світязької сільської ради. Зокрема, у колишній початковій школі села Омельне працювала заслужений вчитель України Скоробагатова Варвара Сергіївна. У музеї є чимало світлин вчительки та учнів, статей із обласних та районних газет про її досягнення. Чимало інформації і про одного з директорів закладу – відмінника народної освіти України Миколу Маршука, за якого протягом 5 років було побудовано нову школу, пришкільний інтернат та будинок для вчителів. Про цього директора школи, як зазначила Олена Корусь, є матеріали і в музеї Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти в Луцьку. В розділі «Трудова слава села» увагу привертають фото та розповіді про ветеранів війни і праці Миколу Степановича Зотова та Дужича Івана Тихоновича. Відома у Світязі й династія метеорологів (і особливо ім’я Цюп’ящука Івана Трохимовича), яка розпочинає відлік роботи у метеорології з 1953 року, а загальний стаж роботи членів родини у цій галузі складає 110 років. Династія метеорологів була занесена до почесної книги історії гідрометеослужби України.

   Протягом багатьох десятиліть світязькі школярі під керівництвом учителів займалися краєзнавчою роботою. Як результат – ґрунтовні дослідження про історію села, його хутори, культурний розвиток села. Серед зібраних матеріалів в окремій папці – спогади Денисовець Валентини Марківни про хутір Високе, які вона записала зі слів свого батька, а також Плейтух Єви Макарівни, якій довелося там жити. Записані спогади багатьох місцевих жителів про життя на хуторах Кобилля, Гушово, Гірка, Сакуричихи (є навіть давнє фото цього хутора, подароване музею жителькою села Валентиною Носуліч, дитинство якої промайнуло на ньому) та інших.

   – Спочатку ми збираємо матеріал про хутори, розповіді про які записують переважно діти від своїх родичів, – розповідає Олена Миколаївна. – Потім я знайомлюся з записами, що незрозуміло – уточнюю, перепитую свідків. Задум про дослідження хуторів села виношувала давно, потрохи збирала інформацію. А коли з’явилася можливість взятися за тему серйозно – залучила до участі нашу одинадцятикласницю Оксану Штемпель. Разом з нею збираємо матеріал для написання роботи в МАН (тема дослідження – «Хутірські поселення в історії сіл Світязької сільської ради Шацького району»). Допомагає нам в цьому Марія Гетьман-Кравченко, яка зробила своєрідну карту-схему хуторів, що знаходилися навколо села Світязь. Тож наступного року Оксана буде захищати свою наукову роботу. Цікавою є робота Тетяни Цвид, учениці 10 класу (керівник Ніна Дужич) про «Населення села Світязь», де описано вік, стать, міграцію, рівень освіти, зайнятість світязян. Ярослава Турич (Захарко) разом зі своїм керівником Ольгою Гром колись працювала над темою «Культурний розвиток села Світязь», і її робота була опублікована в журналі, який видається у Волинському педагогічному університеті. Артур Денисовець працював у МАН над темою «Топоніміка с.Світязь і Шацького району» (керівник Ніна Дужич). Багато наші учні займаються краєзнавчою роботою, як результат – чимало наукових робіт на різні теми. Є доповідь Віки Хомік, робота «Наступність поколінь – запорука успішної краєзнавчої роботи в сільській школі», написана на прикладі своєї родини, де чотири покоління займалися краєзнавством. Є багато доповідей, наукових робіт світязьких школярів із природоохоронної діяльності. Одна з них – «Особливості клімату с.Світязь» Артура Сіжука – зайняла 3 місце у 2008 році на захисті наукових робіт у Волинській МАН (керівник Ніна Дужич).

   В школі також велика увага приділялася природоохоронній роботі, про що в шкільному музеї зібрано чимало інформації. Ця діяльність в школі була організована на високому рівні ще задовго до створення ШНПП, тому, мабуть, так багато серед випускників школи спеціалістів у лісовій сфері, біологів, географів, науковців. Займалися наші школярі озелененням, садінням лісу, збереженням флори і фауни, доглядали джерела. Діяла виробнича бригада, зелені та голубі патрулі. Тобто це була робота парку в мініатюрі, якщо можна так сказати. Цю велику роботу у школі очолювала вчитель біології, відмінник народної освіти України Назарук Галина Адамівна, яка сьогодні перебуває на заслуженому відпочинку. А вже випускники школи, які обрали в майбутньому природоохоронну діяльність, дарували рідній школі свої книги та монографії, наукові дослідження, поповнюючи фонд музею.

   Є у музеї матеріали про історію сіл Світязь, Підманове та Омельне, про спортивні досягнення світязян, культурний розвиток села Світязь. Тут привертає увагу фото світязянки Надії Петрівни Сивохи, яка була делегатом шостого Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві у 1957 році. У планах завідувача музею – із зібраних фото зробити альбом старої фо­тографії, бо, мабуть, ніякі сучасні кольорові фото не розкриють зміст світлини так, як старі та вицвілі від часу чорно-білі.

   Збирає Олена Корусь у музеї й інформацію про талановитих жителів села. Тут – збірки віршів чи просто зшитки Олени Матвійчук, Антона Цвида, Марії Гетьман-Кравченко, Ніни Озімок, малюнки художників-світязян. Поповнюють численні експозиції музею випускники школи, котрі також допомагають фінансово та матеріально в оформленні музею. Олена Миколаївна каже, що без таких небайдужих людей, колишніх випускників школи створювати музей та вивчати історію села було б значно важче.

   Зібрані матеріали використовують вчителі школи на виховних годинах, уроках, позашкільних тематичних заходах. Цікавляться музеєм не тільки вчителі та учні інших шкіл району, області, які приїжджають сюди на екскурсії, а й відпочивальники. У Книзі відгуків читаємо записи від відвідувачів з Тернополя, Буковини, Київщини, групи дітей з Вінницької області. Бо тут можна побачити й справжні колишні жіночі коралі, реставровані учнями, світязького вугра у банці, побачити польську карту хуторів Світязя, датовану 1930 роком.

Віта ШЕПЕЛЯ.

Джерело: Портал газети „Шацький край”: стаття з випусків № 28 від 2014-07-19 та № 29 від 2014-07-26