В Іваничівському історичному музеї відкрито виставку рушників під назвою «Стелися, доле, Україні рушниками!».

Народне мистецтво завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, професійної творчості. Одним із найпопулярніших і найпоширеніших видів українського народного мистецтва є вишивка, а саме – рушники. Вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

На часі зараз стоїть збереження та відтворення рушникових композицій, вивчення їх семантичного наповнення та ритуального призначення. Треба віддати належне, що інтерес до рушникової культури у наших людей не згасає. Кожен музей України, у фондах якого зберігаються речі з народного побуту, може похвалитися колекціями рушників. Не винятком є і наш музей, на виставці якого експонується 73 вишиваних рушники з музейної колекції – як старовинних, так і сучасних, вишитих відомими і не відомими майстрами Прибузького краю. Це рушники з рослинним і геометричним орнаментом, зооморфні і сюжетні виконані у різних техніках шиття і різних кольорах.

Вишиваний рушник… Наш добрий оберіг. Національний символ. Він передається з покоління в покоління. Про нього і досі ходять легенди, його оспівують в народних піснях.

Окрему групу рушників, представлених на виставці, складають сімейні реліквії родини Наталії Микитюк з Іванич, вишиті її бабусями з Завидова і Грибовиці. Рушники на перкалі, виконані технікою «гладь» рослинним орнаментом і вирізняються особливим стилем та оригінальністю.

Цікавими експонатами з геометричним орнаментом шитими технікою «хрестик» на домотканому полотні є рушники Світлани Малюк і Неоніли Спиридон з Іванич, Ганни Новосад з Заболотців, Олени Причепи з Клопочина.

У родинному житті українців рушник відіграє першорядну традиційно-ритуальну роль. З ним, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти, з рушником виряджали в далеку подорож рідних, зустрічали гостей, проводжали людину в останню путь, ним покривали хліб на столі.

Особливо широко використовувалися рушники у весільному обряді. Весільний рушник мав бути не вузьким та досить довгим на довге подружнє життя. Його вишивали одною голкою на цільному полотні, щоб сім’я була єдиним цілим. Дрібні огріхи не випорювали, оскільки життя не можна прожити без помилок. Сам візерунок дуже добре продумували, адже вишиваючи рушник – вишиваєш свою долю. Особливе значення мали символи: Дерево Життя, мотиви тварин, птахів, квітів, винограду, дуба, калини і сакральних геометричних знаків.

Серед сюжетних особливо цікавим є рушник «Ангел Охоронець» (1957 р.) Марії Гречан з Заболотців та аналогічний з села Стара Лішня невідомого автора. Такі рушники-обереги дарували на щасливу долю своїм дітям.

На виставці представлені вишиті рушники, датовані 1942, 1949, 1977 роками. Деякі з них мають текстові і авторські написи. Слід зазначити, що навіть під час війни натруджені руки матерів працювали над вишивкою. Цьому свідчить рушник 1942 року, автором якого є Текля Куль з села Деречин (тепер Завидів), на якому вишитий текст «Храни Боже Україну. Ти наша Ненька». Завершує композицію сучасна вишивка, яка нещодавно поповнила фонди музею, автором якої є Лариса Тарасюк з Іванич. Це рушник єднання «Україна – це ми!», приурочений 25-й річниці Незалежності України, декорований кетягами калини, дуба і державною символікою.

Виставка відзначається високим професійним рівнем виконання вишивок, оригінальністю старовинних рушників, пізнавальним характером представлених старовинних експонатів та використанням їх у житті та побуті українців.

Чекаємо на зацікавлених відвідувачів до кінця жовтня.

Лариса Куль,
директор Іваничівського історичного музею