Що таке автентична вишита сорочка і якою вона має бути, «Волинські Новини» вирішили розпитати справжніх фахівців. Адже для Ірини та Андрія вишиванки стали не лише предметом професійного вивчення, але й символом кохання.

Хто може розповісти про вишиванку краще, ніж шанувальники української культури, мистецтвознавці та історики? Ірина Сардак-Бондарук – художниця, авторка майстер-класів, нині очолює Історичний музей села Княгининок. А її чоловік Андрій Бондарук – історик, збирач старожитностей та майстер зі створення народних іграшок.

Тема вишиванок для цієї сім’ї є особливою, адже цікавила обох ще з юного віку. І відтоді – від перших сімейних зразків на рушниках і подушках – Ірина та Андрій перетворили зацікавлення народною творчістю на сферу професійних інтересів. Ірина Сардак-Бондарук підкреслює, що вишиванки є важливою складовою колекції музею села Княгининок. Їхня особлива цінність полягає в тому, що вони є не лише творами мистецтва, але й презентують колорит, техніку, крій регіону, в якому проживають люди, що їх носять.

Водночас часто трапляються запозичення, наприклад, стандартний крій. Такі вишивки, які часто використовували на подушках, є імітаціями. Одним із завдань музейних працівників якраз і є вивчення та аналіз експонатів, аби виокремити і дослідити справжню, а не запозичену традицію. «Більшість експонатів серед зібрань волинських музеїв – жіночі вишиванки. Це не дивно, адже українки завжди любили прикрашати свій одяг. Чоловічих вишитих сорочок набагато менше. Відповідно, коли починають говорити про чоловічу вишиванку, то виникає багато несумісностей і стереотипів», – розповідає Ірина.

Андрій Бондарук, працюючи із поодинокими музейними зразками, зацікавився темою чоловічих сорочок і багато років збирав власну колекцію. У ній є старовинні зразки, їх елементи – маніжки вишиванок, вишиванки, відтворені на основі музейних зразків, копії сорочок, які є в приватних колекціях.

Більшість експонатів датовано 30-50-ми роками ХХ сторіччя. Цікаво, що їхній зовнішній вигляд руйнує стереотип про основні кольори, які використовували у вишиванні: червоний та чорний. Навпаки, ці вишиванки різнобарвні: вишиті малесеньким хрестиком геометричні візерунки із використанням відтінків зеленого та жовтого.

Простіший вигляд мають раритетні зразки початку ХХ сторіччя. Вони здебільшого пошиті з домотканого полотна, часто з косим коміром (а не звичним нам центральним розрізом), біднішою колористикою. На перший погляд видається, що створити їх було досить просто. Однак це не так. Особлива складність полягала у специфіці полотна та техніці вишивки, зокрема в маленькому розмірі хрестика.

Чоловіча сорочка з косим коміром

Особливістю колекції Андрія Бондарука є те, що кілька вишиванок він створив власними руками. Найціннішою, безперечно, є сорочка, зроблена з полотна, яке ткала його прабабуся. Ще з дитинства майстер вирішив, що саме вона буде його шлюбним вбранням. І перед весіллям Андрій вишив дрібнесеньким хрестиком собі сорочку, взявши за зразок орнамент з Луччини (назва Луцького району до 30-х років).

«Ви запитаєте, чому ж вишиванку не вишила йому наречена? – усміхається Ірина Сардак-Бондарук. – Бо вона в цей час створювала власне весільне вбрання. Щоправда, зроблене воно у дещо вільнішій авторській техніці, але з дотриманням таких старовинних елементів крою, як, наприклад, ластовиця».

Насамкінець запитуємо Андрія Бондарука, що потрібно зробити, аби сучасна вишиванка максимально достовірно відтворювала старовинні зразки. Майстер наголошує: найважливіше відтворити автентичний візерунок. Багато символів, які нині використовують, не мають із традиційними нічого спільного. «Найкраще відвідати кілька музеїв і перефотографувати старовинні вироби, – радить Андрій Бондарук. – Є комп’ютерні програми, які переводять зображення у візерунок-сітку. Або ж просто розбити фото на квадратики і за ними вишивати. Так і я робив, коли готувався до весілля».

«Дуже важливо правильно підібрати нитки. У жодному разі не потрібно використовувати синтетичні яскраві. Добре підходять, наприклад, муліне приглушених, наче трохи вицвілих кольорів. Різноманітні відтінки червоного, чорного, зеленого матимуть достовірніший вигляд, ніж насичені, різнобарвні, які перетворять виріб мистецтва на веселку». І ще одна порада від Андрія Бондарука: намагатися вишивати якнайменшим хрестиком на шматках полотна. Так традиційно і робили. Потім ці елементи нашивали на сорочку і за потреби відпорювали, аби прикрасити іншу.

Текст: Олександр Дурманенко