Карантин - не просто пауза у спілкуванні з відвідувачами музею, а й прекрасна нагода для музейників зазирнути до шухляд, попрацювати з архівами, осмислити й переосмислити, здавалося б, давно відомі факти. Пропоную разом озирнутися в недалеке минуле Луцька – другу половину ХХ століття. Перед Вами сторінки трьох пожовклих від часу шкільних зошитів, які вщент заповнені рисунками, надписами, обмірами площин, а подекуди і віршованими строфами.

На титулі кожного датування – 1969-1972 рр. Ці предмети належать волинському художнику, члену Спілки художників СРСР Віктору Шингуру (1939-2008).

З перебігом часу зошити стали цінними артефактами, хоча були звичайнісіньким підготовчим матеріалом, начерками, які лише фіксували ідеї, чернетками до створення ескізів монументального рельєфу фойє кінотеатру Промінь у Луцьку (1972 р. Архітектор Ростислав Метельницький). Художник із блискучою професійною освітою (Київський художній інститут) Віктор Шингур виконуючи це офіційне замовлення поставився до роботи як справжній класик, з виключною серйозністю та самовідданістю.

Цей масштабний проект в кіноконцертному залі відобразив його власне бачення і розуміння буття людини в навколишньому світі, зафіксував актуальну тієї пори тематику, пов'язану із розвитком науки та техніки, прагнення сучасників підкорити космос.

Твір став сенсацією не тільки художнього життя Луцька, а й усієї України. Мистецька мапа Волині поповнилась ще одним дуже дороговартісним і цікавим об'єктом, який відображав духовні імпульси епохи, закарбовуючи у віках ім'я його творця. Однак сталося інакше… «Вдячні нащадки» прагнучі неухильно відповідати модним тенденціям не просто піддали його забуттю, а варварськи зруйнували й викинули на смітник неначе брухт в період капітального ремонту. Були ідеї в архітектурній групі «сховати» рельєф за новою стіною. Однак.., нові власники – нові міркування. Виявляється нічого вічного не може бути у наші часи.

Отож, три зошити з фонді Волинського краєзнавчого музею, декілька чорно-білих фото – єдиний спогад про духовні пориви мистця, його романтичний характер, прагнення долучитися внеском до мистецької скарбниці нації.

Зоя Навроцька,
завідувачка Художнього музею