Археологія нагадує складання з розрізнених шматочків

картини-головоломки, та й ще за умов, коли

багатьох шматочків не вистачає

Пам’ять і знання минулого заповнюють світ, роблять його цікавим і значним, без минулого світ для людей порожній. Знання історичного минулого – надзвичайно важливий вимір світу. Без роботи археологів людству навряд чи вдалося б так добре його пізнати. Археологія – це ніби з’єднувальна ланка між минулим, сьогоденням і майбутнім.

Історія виникнення музею археології Лесиного вишу

У далеких 1970–1980-х рр. знаний археолог, викладач Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки Михайло Кучинко розпочинає масштабне археологічне дослідження Волині, зокрема території середньовічного міста та багатошарові приміські поселення Лучеська. Відзначимо земляні роботи на західному схилі Ринкового пагорба, вивчення середньовічного культурного шару району вулиці Львівської. Тоді на правому березі р. Стир поміж колишніми селами Двірець і Біваки віднайдено козацький човен-довбанку ХV–ХVІ ст. завдовжки 13 м.

У 1975–1976 рр. експедиція Луцького педінституту на чолі з Михайлом Михайловичем провела розкопки на дитинці й окольному городі Володимира-Волинського.

Досліджено рештки дерев’яних споруд княжої доби. 1977–1989 рр. – розкопки городища Х−ХІ ст. у с. Городище-2 Луцького району. Вдалося встановити, що це була садиба волинського феодала на зразок європейського рицарського замку. Оскільки це городище на Волині поки що єдине серед такого роду пам’яток, то воно може слугувати еталоном. Саме в цій садибі у липні 1983 р. у підвальному приміщенні боярського терему на глибині понад 2 м віднайдено срібний скарб, який нині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї, а світлини гривен, браслетів і намистин у натуральну величину прикрашають стіни Музею археології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Він складається з п’яти плетених нашийних гривен-обручів, трьох наручних браслетів і шести срібних, завбільшки із середній волоський горіх, намистин, оздоблених срібними кульками. На кожній намистині напаяно по кілька сотень маленьких зернинок. Гривни майстерно сплетені з 4–8 товстих срібних дротів. На двох гривнах між цими дротами вплетені тонкі золоті дротики, що створює враження легкості й ажурності виробів, незважаючи на їхню масивність. Браслети сплетені з двох товстих дротів, кінці яких оформлені у вигляді зміїних голівок. Прикраси датуються X–XI ст.

Маючи такі солідні здобутки, 17 березня 1975 р. М. Кучинко пише службове подання про заснування першого в Луцькому педінституті Музею археології. Ці плани вдалося втілити у життя 9 березня 1977 р. «Офіційне відкриття музею відбулося у день народження Тараса Шевченка, – розповідає завідувач музею Зоряна Кучинко. – Усім відомо, що Тарас Григорович шанував археологію, цю, за його словами, “таємничу матір історії”, натхненно працював у Київській археологічній комісії, замалював чимало пам’яток старовини. Влітку 1846 р. під м. Фастовом разом із професором Миколою Іванишевим був на розкопках кургану Перепит. У 1848–1849 рр. як художник фіксував середньоазійські стародавні укріплення під час описової експедиції Аральського моря. Був рисувальником геологічної експедиції біля г. Кара-Тау на півострові Мангишлак (Казахстан). Тож музей став своєрідним подарунком і Тарасові, і нашому народу». Спершу експозиція музею розміщувалася по вул. Леніна, 2 (нині просп. Волі, 2) в одній кімнаті на саморобних стелажах. 1984 р. за сприяння ректора Нестора Бурчака під музей виділено велику лекційну аудиторію (корпус на вул. Винниченка, 30), виготовлено музейні вітрини з електричною підсвіткою, діораму «Стоянка первісних людей», макет давньоруського городища, археологічну карту Волині.

Безперечно, саме під керівництвом М. Кучинка музей став центром науково-дослідної роботи студентів і цінним історичним джерелом, яке дає інформацію про умови життя людей у минулому, їхню працю, побут, культуру, творчість, знаряддя праці, одяг, зброю, прикраси, інші речові пам’ятки попередніх епох. Саме у 80-х розголос про музей досяг апогею. Розпочалося справжнє паломництво школярів, студентів, усіх любителів старовини. Лише впродовж жовтня 1984-го – грудня 1993 р. музей відвідало понад 5 тис. осіб.

1994 р. музей переведено на історичний факультет (вул. Шопена, 24). Його експозиція розмістилась у двох аудиторіях.

30 березня 2005 р. завдяки клопотанню тодішнього завідувача Музею археології Валентини Петрович музей отримав свідоцтво і паспорт, зареєстровані Міністерством освіти і науки України. А через п’ять років, 2010 р., йому присвоєно звання «Зразковий музей». У різні роки завідувачами музею були Григорій Охріменко (2003–2004), Валентина Петрович (2004–2005), Тетяна Яцечко (2005–2013). Із 2013 р. цю працю продовжує Зоряна Кучинко. Тоді ж з ініціативи декана історичного факультету, кандидата історичних наук, доцента Анатолія Шваба тут зроблено ремонт, поновлено старий і відкрито нові розділи експозиції музею.

Музей археології сьогодні

Переступивши поріг цього осередку національної пам’яті, відвідувача зустрічають корифеї археології Волині; стенди із фотографіями з археологічної практики, публікації працівників кафедри археології, давньої та середньовічної історії України, присвячені Волині; ювілейні значки (наприклад, Миколи Гоголя. Це, як зауважує пані Зоряна, «своєрідний родовід письменника у гербах»); представлена духовна культура Волині (амулети, обереги, предмети християнського культу); є виставка історичної геральдики (значки, присвячені геральдиці міст України та зарубіжних країн). Нова колекція – значки музеїв і заповідників.

Експозиція музею поділена за тематичними розділами. За керівництва Зоряни Кучинко відкрито новий зал, присвячений добі Середньовіччя та Козаччини. Тут можна побачити деревообробні знаряддя, предмети ковальського ремесла, побуту, ювелірні вироби XV–XVIII ст. (персні, бронзові запонки, оздоби шкіри, дзвіночки до кінської збруї). Прихильники нумізматики та сфрагістики отримають справжню насолоду й поповнять свої знання, переглянувши римські монети І ст., соліди (боратинки) Яна Казимира 50–60 рр. XVII ст., монети різних країн світу (США, Португалія, Італія, Бельгія, Австрія, Франція, Іспанія, Польща, Латвія, Литва, Чехія, Нідерланди, Велика Британія та ін.), пам’ятні медалі та відзнаки, стенди, які відкривають історію української гривни, починаючи з XI–XII ст.

На фото завідувач музею Зоряна Кучинко показує студентам, як реставруються горщики

Безперечно, абсолютно на всіх відвідувачів незабутнє враження справить музей первісної і слов’яно-руської археології, адже де ще можна побачити черепи неандертальця, кроманьйонця, бивні, зуб і кістку мамонта, зуби коня тарпана...

Професор Михайло Кучинко проводить лабораторне заняття зі студентами-археологами

Музей археології – це не лише місце зберігання археологічних пам’яток, а й практичної роботи студентів історичного факультету. Тут вони проходять другий етап своєї археологічної практики – лабораторні дослідження (обробка й реставрація археологічних матеріалів, їхня шифровка тощо). Сьогодні в музеї працюють студенти-практиканти Віталій Демидюк, Тетяна Одарчук, Іван Євтушок, Артем Юхимчик, Катерина Прищепа, Ірина Ковальчук, Тетяна Стременюк й Інна Сахно. Діє тут й археологічний гурток під керівництвом доцента Григорія Охріменка, де майбутніх краєзнавців-археологів навчають опрацьовувати знахідки, проводити екскурсії тощо.

Загалом у музеї розміщено близько 1500 артефактів. Запрошуємо і вас доторкнутися до історії!

Інна МОГІЛЕВСЬКА

Джерело: Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки