Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки славиться і пишається своїми випускниками, котрі не лише були активними під час студентського життя, а й, здобувши цінні знання, зуміли влаштуватися на таку роботу, щоби служити українському народу. Сьогодні ми розмовлятимемо з випускником історичного факультету, директором Торчинського народного історичного музею імені Г. О. Гуртового Олександром Мельником.

– У Торчині ви обіймаєте посаду директора музею. Судячи з усього, це складна і відповідальна робота, в чому полягає її зміст?

   – На посаді директора Торчинського народного історичного музею імені Г. О. Гуртового працюю понад два роки. Робота не легка, але цікава. Часті зустрічі з різними людьми, відвідувачами, можливість щодня зустрічатись зі старовиною і передавати враження іншим. Це водночас велика відповідальність. Добре, що є підтримка, зокрема, з Волинського краєзнавчого музею. Хоча багато речей потрібно пізнавати і робити самотужки. Це ще важче, коли переймаєш роботу після такого знаного діяча музейництва і краєзнавства Волині, як Григорій Гуртовий. Шкодую тільки, що надто мало мав часу, аби повчитися в нього, перейняти досвід.

– Де в музеї проходить межа між традицією і новацією?

   – На сучасному етапі розвитку суспільства поряд із класичними методами просвітницької, педагогічної роботи в музеї використання новацій є вкрай важливим. Демонструвати старовину потрібно в цікавій формі, тоді розповідь буде знаходити відповідний імпульс. Межа між традицією і новацією тут мінімальна. Треба сказати, що ще з початків Торчинського музею, наскільки відомо, у ньому можна було здобути не лише візуально-слухову інформацію, але й відчути окремі експонати на дотик, що можна вважати наближеним до закордонних форм роботи «the touch tour» («екскурсія на дотик»).

– Розкажи, будь ласка, які завдання стоять перед музеєм, яким він буде завтра?

   – Завдання такі ж, як і перед іншими музейниками. Насамперед хочу, щоб музей був цікавим для відвідувачів, щоб люди різних вікових категорій та професійного спрямування заходили і виходили з зацікавленням. Для цього потрібно вдосконалювати експозиційну, наукову, виставкову, просвітницьку роботу музею. Також одне із завдань – постійна співпраця з навчальними закладами Луцького району задля виховання молоді в дусі пізнання національного минулого.

– Зрозуміло, зі шкільною аудиторією працювати простіше – їх приводять до музею вчителі, а ось чим музей зацікавить дорослу аудиторію?

   – Справді, між дітьми і дорослими є суттєва різниця. Але не сказав би, що зі школярами працювати простіше. Якщо дорослі приходять до музею зі сформованими інтересами, бажаннями дізнатися те чи те, готовими слухати і сприймати розповідь екскурсовода, то з дітьми зовсім інакше (хоч і це залежить від вікової категорії). Частина з них на початку може бути взагалі закрита для сприйняття, а коли відкриваються, то це найбільш вдячні екскурсанти. Тоді діти буквально всмоктують інформацію. І тут, окрім знання фактичного матеріалу, важливі шляхи, форми, стиль викладу. Це вимагає дуже серйозної підготовки… Та, безперечно, музей цікавить і дорослу аудиторію: можливістю наочно дізнатися про минуле краю, наявністю унікальних експонатів і т. д. Тому приходять у музей цілими сім’ями, приводять близьких і далеких гостей, а недавно навіть усім днем народження побували.

– Скільки ще часу потрібно, на ваш погляд, щоб наблизити музей до мрії?

   – Думаю, що межі вдосконалення немає, тому питання часу відносне. Для того, щоб досягнути бажаних результатів, потрібні як мінімум бажання і наполеглива праця. А ще розуміння, підтримка, допомога.

– Що запам’яталося найбільше зі студентського життя на історичному факультеті?

   – Пригадати є що. І це приємно. Студентське життя взагалі цікаве. Це період, коли можна відчути себе водночас дорослим і юним, самостійним і прив’язаним, безтурботним і заклопотаним. Тому різнобічних емоцій багато: перші екзамени, археологічна практика, спілкування з однокурсниками, спільні проблеми і свята…

– Кого із викладачів згадуєш?

   – Усіх викладачів історичного згадую з вдячністю. У кожного свій підхід до роботи зі студентами. Особливо пам’ятні заняття Віталія Володимировича Шкоропада, Михайла Михайловича Кучинка, Ярослава Миколайовича Шабали, Володимира Васильовича Пришляка, Віктора Васильовича Панасюка, Анни Мар’янівни Куликівської.

– Що можеш побажати студентам, які шукають роботу із твоєї спеціальності?

   – Добре, якщо є справді усвідомлене бажання працювати за спеціальністю. В пошуку важлива наполегливість і везіння. Тож цього і бажаю студентам.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО,

старший викладач кафедри документознавства та музейної справи

Джерело: Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки