від Волинського музею-скансен, яке було надіслано йому у відкритому листі №1-3/46 від 27.10.2020 року.

За підписом заступника Керівника Офісу Президента України К.Тимошенка надійшла лаконічна відповідь (№41-01/167 від 19.11.2020 р.), що наше «звернення… стосовно надання фінансової допомоги Музею історії сільського господарства Волині надіслано за належністю до Кабінету Міністрів України та Волинської ОДА для розгляду, вжиття у разі необхідності заходів реагування та інформування Вас про результати».

Не забарилась відповідь і від облдержадміністрації за підписом заступника Голови ОДА  Анатолія Костика. Не буду переказувати весь зміст, який готували в управлінні культури, з питань релігій та національностей. Але якщо, хто не пам’ятає історію п’ятирічного діалогу між обласною радою і музеєм, то у листі дуже чітко дається вся хронологія.

Що рішенням сесії обласної ради від 10.02. 2016 року №2/28 було прогнозовано обсяг фінансової допомоги музею на 2020 рік в сумі 1110, тис. гривень. Однак, пізніше, найрозумніші «патріоти України» вирішили, що Музей-скансен і сам зможе прожити на госпрозрахунку, заробляючи собі на екскурсійних послугах, катання на конях, варениках, проводити біокорекцією енергетики, зняттям порчі, стрільби з лука, організацією ночівлі на запашному сіні тощо. На засіданні Постійної комісії з бюджету і фінансів (М.Імберовський) вирішили забрати у Музею 50% фінансової дотації. Рішили і дружньо провели рішенням сесії від 20.03. 2020 року №30/4, де внесли зміни і скоротили музею 555 тис. гривень.

Тобто, в час пандемії коронавірусу COVID-19, Музей прирекли до занепаду і закриття. А що ж куратори музею, обласне управління культури, за мовчазної згоди яких і була здійснена та розправа?

Так ось, читаємо далі у пояснені цього питання, що «станом на 01.11.2020 року вільні залишки обласного бюджету розподілені повному обсязі, а виконання дохідної частини обласного бюджету становить 94,3 відсотка, що за вимогами статті 78 Бюджетного кодексу України не дає підстав для розподілу додаткових ресурсів».

Тобто, як каже народна приказка: «Не тратьте куме сил, спускайтесь на дно…». Тоді цікаво, чи «затягнули паски» і чиновники ОДА, і очільники обласної ради? Чи вони наперед поділили фінансовий пиріг «в повному обсязі»?

Я б і не звертався до Президента України, не волав би «SOS!», коли б більшу половини свого життя не віддав би музейній справі. Коли б понад 40 років не будував, споруджував і оформляв не тільки Музей історії сільського господарства Волині, а й скансен. А це – діюча експозиція, ціле етно-село, «Козацький зимівник» на 17 гектарах, поруч з обласним центром, із ставком і млинком.

– У вас не гірший музей як у Пирогово, – зробив нам комплімент режисер фільму «Шлях поколінь» Володимир Сидько, наприкінці листопада цього року, коли у скансені знімали кіно. – А головне, що він діючий. У вас в кожній хаті можна натопити піч, розпалити грубку, зварити їжу на плиті. Мої артисти навіть захотіли тут ночувати, така аура їм припала до душі.

Та зовсім інша «аура» у чиновників та очільників обласної ради, які забули передбачення німецького поета А.Гріфіуса: «Розграбований і знищений культурний спадок – найгірше лихо, якого може зазнати людство».

Щоб не знищити «культурний спадок» Волині, ми звернулися до Голови Луцької міської ради Ігоря Поліщука, який переміг на нещодавніх виборах до місцевих рад від партії «За майбутнє». Як не дивно, не забарилась і відповідь за його підписом. У ній дали зрозуміти, що «Музей презентує історію розвитку сільського господарства волинського регіону, тут представлені етнографічні експонати, древні житлові, господарські дерев'яні будівлі з різних районів Волині ˗˗ Старовижівський, Маневицький, Володимир-Волинський та ін.

З огляду на це, функції закладу, його інформаційно-просвітницьке спрямування, тематично-експозиційне наповнення, виходять за межі повноважень Луцької громади. Діяльність такої інституції, на наш погляд, має розглядатися з точки зору регіональної політики».

Отже, Президент хоч і почув розпачливий голос Музею - «SOS», та його підручні у вертикалі знівелювали проблему, застосувавши бюрократичну казуїстику. І музей знову опинився між «небом і землею», один на один в цей скрутний карантинний час.

Олександр Середюк,
директор музею,
автор експозиції,
член Національної спілки краєзнавців України