Музейні працівники Волині з глибоким сумом сприйняли звістку про загибель Петра Михайловича Заклекти – ветерана музейної справи Волині, музейника та краєзнавця, дослідника історії Володимир-Волинського краю.

   Разом з рідними і близькими щиро сумуємо з приводу цієї гіркої, непоправна втрата. Світла пам’ять про Петра Михайловича Заклекту назавжди залишиться з нами.

Довідково:

   Петро Михайлович Заклекта народився 28 грудня 1944 року у селі Новосілки Грубешівського повіту на Холмщині – прадавній українській землі, яка нині належить Польщі. Його батьки були працьовитими селянами-хліборобами.

   Доля не балувала чоловіка з дитинства: у 1944 році під час атаки поляків на село мама з переляку (під час стрілянини) кинула маленького хлопчика у благенькому одіяльці в засніжений окоп, бо бігла рятувати п'ятирічну доньку.

   Вже й мало хто сподівався, що дитя виживе, проте, баба-повитуха наказала почергово скупати малюка у холодній і гарячій воді і сталося диво – хлопчина повернувся до життя.

   Навесні 1945 року родина Заклект, як і тисячі інших холмщан, були евакуйовані в Україну. Вони оселилися на хуторі Кургани Шепельської сільради Луцького району.

   Петро Михайлович пригадує, що повоєнне дитинство було важким: голод, розруха, часті вибухи мін і снарядів, якими густо була всіяна волинська земля.

   У 1950 році Петрик пішов до першого класу семирічної школи у с. Боратин (Веселе). Ходив у батькових чоботах і пальто пошитому із військової шинелі. Чудова природа, річечка Сарна спонукали до творчості, але щоб заробити на шматок хліба слід було допомагати батькам у господарстві: випасати худобу, працювати на паровій молотилці, возити зерно на тік.

   Якось шестикласник Петро прочитав у районній газеті статтю Григорія Гуртового про історію Торчина і довколишніх сіл. Автор просив усіх небайдужих приносити експонати для майбутнього Торчинського краєзнавчого музею.

   На канікулах Петрик приніс Гуртовому кремнієву сокирку з неолітичного поселення на березі р.Сарни. Вони познайомилися. Ця зустріч стала знаковою у долі молодого хлопця, спонукала його захопитися краєзнавством. Григорій Олександрович Гуртовий – нащадок козацького роду, автор багатьох краєзнавчих книг, художник, поет, журналіст, організатор і директор Торчинського історичного музею, заслужений працівник культури України став для Петра Заклекти наставником у краєзнавчій науці. «То була унікальна людина. Чудовий педагог, краєзнавець, його милозвучну, приємну мову, збагачену енциклопедичними знаннями, можна було слухати годинами. Григорій Олександрович давав поради, заохочував. Зокрема, власним коштом купив книгу С.Скляренка «Святослав» і вручив її кращим юним краєзнавцям на лінійці у Торчинській школі. Наша дружба тривала усе життя», – ділився спогадами Петро Заклекта.

   Після армійської служби, Заклекта, наслідуючи свого учителя, заочно закінчив у 1972 році історичний факультет Луцького державного педінституту.

   Маючи фах електромеханіка, служив у військах зв'язку Одеського військового округу. В окружній газеті прочитав замітку про полковника –танкіста І.Панфільонка. Інтуїція підказала: це ж той сержант, який у роки Великої Вітчизняної у бою між Затурцями і Торчином підбив три ворожих танки. Написав про це листа Григорію Гуртовому і спільними стараннями здобули фото героя для експозиції Торчинського музею.

   Ще навчаючись в інституті, Петро Михайлович став вчителювати у Лудинській школі на Володимирщині. Разом з учнями оформив у школі кабінет історії, зібрав матеріали про історію села, його видатних людей. Використовував методику викладання живої історії, яку перейняв від Гуртового. Отримав нагороди від районного відділу освіти. Кілька років був секретарем Володимир-Волинської районної організації Українського товариства охорони пам'яток історії і культури. Трохи викладав у Суходільській школі, вчителював у середній школі №3 м.Володимира-Волинського.

   У 1967 році у Володимир-Волинському організовано музей «Народжені бурею», який знаходився при районній бібліотеці і Заклекта став його громадським директором. У 1971 році до 100 річчя Агатангела Кримського місцевому педколеджу присвоєно ім'я видатного земляка, Петро Михайлович також був причетний до цього. А ще краєзнавцем зібрано матеріали про художників Григорія Маковського і Миколу Рокицького, професора-медика Олену Хохол, народного артиста УРСР Олексія Омельчука, професора-селекціонера Євгена Бобка, фізика Стефана Стубелевича. У 70-х роках 20 століття Заклекті пощастило спілкуватися з відомим краєзнавцем Олександром Цинкаловським. Олександр Миколайович навчав молодого колегу: «Збирайте все – стародруки, монети, ікони, речі побуту. Здається, воно не потрібне нині, але стане безцінним завтра».

   Активно працював Заклекта над поповненням експозиції Володимир-Волинського історичного музею, який у 1988 році (до 1000-ліття міста) відкрили у єпископському замочку при Успенському соборі. Завдяки йому було зібрано близько 5 тисяч експонатів. Його перу належить чимало краєзнавчих заміток і статей, активно працював у архівах. Матеріали про ювілей нашого міста були надруковані у Києві, Москві і Білорусії. Нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

   Від 1975 року він брав участь у всіх археологічних експедиціях по давньоруському Володимиру, зокрема співпрацював з такими світилами радянської історичної науки як П.Раппопорт (розкопки Старої катедри на Федорівці), М.Кучінко (урочище Онуфріївщина поблизу Володимира), Г.Пєскова. Брав участь у мистецтвознавчій експедиції Героя України Бориса Возницького.