У селі Сереховичі Старовижівського району на Волині відкрито самобутній пам’ятник з тематичною назвою „Сім’я”. Його зміст найкраще передадуть слова відомого поета-патріота Василя Симоненка, викарбувані на п’єдесталі:

            „Я готовий

            повірити в царство небесне,

            бо не хочу,

            щоб в землю ішли без сліда

            безіменні,

            святі,

            незрівнянно чудесні,

            горді діти землі,

            вірні діти труда”.

   Пам’ятник засвідчує шану живих до своїх попередників – від часу заснування села – до нинішніх днів: невідомих і відомих жителів села, які відійшли в небуття. А з сім’ї починається все: кожен рід, кожне село, місто, це клітинка державного організму. Ініціатор і фундатор цієї скульптурної композиції – уродженець села, народний депутат України І скликання, почесний громадянин Волині, Луцька, письменник, журналіст, член НСКУ Андрій Бондарчук. Пам’ятник не носить політичного, подійового чи релігійного спрямування. Він уособлює шану і повагу до тих односельчан, хто скромним щоденним трудом вирощував хліб, виховував дітей, будував, творчо працював, захищав рідну землю. Саме таким його бачив Андрій Бондарчук, а творчо реалізував цей задум молодий львівський скульптор, уродженець Млинова Рівненської області Олег Коваль. Висота монументу від п’єдесталу 2,65 м., виготовлений із кованої міді, бетону.

   Відкриття було присвячене святу Незалежності України, у проголошенні якої 24 роки тому брав участь ініціатор і фундатор пам’ятника, єдиний корінний волинянин у складі волинської депутації. В основу пам’ятника закладено капсулу з листом до земляків XXII століття. На урочистість зійшлося майже все село. Прибули зацікавлені із ближніх. Привселюдно Андрій Бондарчук вручив АКТ дарування вартісного пам’ятника сільській громаді, який від її імені прийняв сільський голова Василь Миронюк.

   І ось стрічку перерізають молоді сереховчани-школярі – хлопець і дівчина, майбутні будівники України, представники майбутніх сімей. Погляду присутніх відкривається композиція: український селянин у вишиванці, поруч – дружина з малим дитям, яке тримає біля грудей.

   Хвилюючими, щирими були виступи земляків, гостей, представників районної влади. Особливо схвильованими були слова жительки Ковеля, педагога Ніни Вайчук, колишнього директора місцевої школи Раїси Заєць, молодої матері п’яти діток, яких вона привела з собою, і їх бабусі. А старенька Ефросинія Мартинюк прибула з сусіднього села Грабово, щоб подякувати Андрієві Бондарчуку за пам’ятник її тітці, повстанській матері Федорі Онищук, у сім’ї якої загинуло п’ять чоловік за незалежність України. Цей пам’ятник було відкрито на День матері цього року у с. Грабово. Гості, уродженці села, нині жителі с. Смідин подружжя Музичуків Людмила і Володимир виступили з своїми номерами, а Світлана Сандар, педагог, поетеса з Люблинця з власними віршами. А два вірші, які у 1943 році при відкритті могили загиблим повстанцям у своєму селі читала згадувана Єфросинія Мартинюк, вона напам’ять декламувала нині.

   Особливістю урочистості була спільна служба і освячення пам’ятника представниками двох релігійних конфесій. У ній брали участь благочинні УПЦ Київського патріархату Старовижівського району о. Іван, Ковельського теж о. Іван з священнослужителями та настоятель місцевої Свято-Іллінської церкви УПЦ Московського патріархату о. Валерій з церковним хором. Це маленький крок до порозуміння і створення єдиної помісної Української Церкви. Отець (теж) Іван з Колодяжного прочитав власний вірш, священики УПЦ КП гарно заспівали дві повстанських пісні, прозвучало у їхньому виконанні „Многії літа” знаному сереховичанину, коровай від імені односельчан вручила йому директор будинку культури Людмила Миронюк.

   Пам’ятник одразу змінив обличчя центру села, став його окрасою, буде об’єктом уваги туристів. До речі, у 1943 році на цьому місці була насипана висока могила з хрестом на честь полеглих вояків УПА. При радянській владі її зруйнували, згодом тут постав пам’ятник Леніну, а нині – знак пам’яті і шани односельчанам. „Все повертається на круги своя…”.

Фото Володимира Зінчука