20 років тому – 6 грудня 1997 року – у своїй майстерні трагічно загинув художник Олександр Валента. Парадокс, однак від брудних рук невідомих убивць загинув митець, котрий усе своє життя у творах оспівував світло, красу і гармонію світу. Творчий доробок О. Валенти і нині є візитною карткою волинського краю. Його твори із зображенням Луцька уже давно в мистецьких колах стали символами міста. Кожна його робота – це гордість музейної та окраса приватної колекцій. (На фото: графіка Кості Шишка.  Присвята О. Валенті):

«Олександр Родіонович Валента народився 16 лютого 1944 року у селі Черніїв Турійського району на Волині. Разом із сестрою він рано залишився без опіки батьків. Згодом дітей було влаштовано до школи-інтернату. У 1961 році, закінчивши десять класів і влаштувавшись працювати на Луцький авіазавод, О. Валента розпочав відвідувати заняття у дитячій художній школі. Першим і єдиним вчителем для нього став П. К. Сензюк. Під його керівництвом Олександр не тільки здобув початкову художню освіту, а й сформувався як особистість та митець. Взаємна симпатія супроводжувала їх стосунки і після закінчення навчання у школі.

Твори О. Валенти, які незабаром почали з’являтись на міських та обласних художніх виставках, одразу провернули увагу громадськості. Про художника-початківця почала писати місцева преса. Він здобув прихильність багатьох нових знайомих та шанувальників його творчості. Твори, написані під впливом Моне, Сьора, Брака, щедрою зливою заполонили Луцьк 60-х. У них крізь тонку поливу французького модернізму проглядаються риси незбагненно українські: в зображальних мотивах, трактуванні форми, палітрі та своєрідному емоційному звучанні.

Першим його серйозним творчим успіхом стала участь у Республіканській виставці молодих митців у 1966 році у Києві. Полотно «Риби», представлене там, було презентовано на поштовій листівці, яка великим накладом розійшлася по Україні, пропагуючи Волинь і волинське мистецтво. Цей факт на той час означав офіційне визнання і додав молодому автору впевненості та віри у майбутнє.

У 1969 році за рекомендацією П. К. Сензюка О. Валенті було запропоновано роботу методиста образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в Будинку народної творчості.

Рубіж 1960-70-х років позначений в особистій та творчій біографії художника особливим піднесенням. У 1970 році він одружився. Незабаром у нього з’явилась донька. Кімнату гуртожитку маленькій родині вдалося замінити на квартиру по вул. Леніна. В цей період він багато і плідно працював. Результатом цього стала його перша персональна виставка у 1971 році. Згодом О. Валента перейшов на роботу у художньо-виробничі майстерні ХФ УРСР, де він у середовищі професійних митців, він знайшов добрих друзів і порадників: О. Шмаков, Ю. Герман, М. Ковальчук та ін.. В цей час він працював на великих монументальних об’єктах, займався оформлювальними роботами, брав участь майже у кожній художній виставці.

З кінця 1970-х песимізм дедалі частіше супроводжує плин життя митця. У 1978 р. він залишає сім’ю і переходить жити у напівпідвальне приміщення по вул. Маяковського. Галасливе братство художників, запальні розмови про мистецтво певною мірою тамували думки О. Валенти про самотність. 80-ті роки пройшли під знаком підвалів та хаосу. Майстерня художника по вул. Короленка, куди він перебрався незабаром, стала прихистком для ображених долею людей. Хоча, безперечно, її не оминали також і давні друзі зі світу мистецтва (Кость Шишко, Олександр Богачук, Олена Бурдаш, Клава Корецька, Анатолій Якобюк, Валерій Маренич та ін.). Перед кожним із них господар гостинно відчиняв двері своєї майстерні.

В кінці 80-х – на поч. 90-рр. тут почали з’являтися колекціонери. Картини О. Валенти іще з непросохлою фарбою масово вивозили за кордон. Часто за символічну ціну у кмітливих шанувальників опинявся першокласний живопис.

У тривожні дні середини 1990-х майстерню Валенти дедалі рідше відвідують друзі по творчості. Їх неначе відтіснили відразливі персоналії із кримінального світу. Художник, щира і беззахисна людина, стала в’язнем цих посланців темряви. Проте, не зважаючи на деструктивність обставин, кризу особистого життя, суєту, він не втрачає світлого погляду та чистоту душі. Більше того, саме в цей період творчість Валенти досягає небувалої висоти. Нова стилістична метода, так званий «декоративний цикл», започаткований художником ще у 70 – 80-ті роки, набув особливої стилістичної виразності. «Чотири пори року», «Калина», «Писанки» – твори, яким і нині важко знайти аналоги. Перед очима глядача постає своєрідна світобудова, збурене з архаїчних глибин язичницьке обожнення всього живого. Це своєрідне вікно у інший вимір, простір, витворений багатою уявою цією самотньої, можливо грішної та недосконалої, однак незвичайної людини з душею поета.

У 1995 році відбулась остання персональна виставка художника «Саша Валента. Малярство», на якій перед сучасниками було презентовано по-справжньому грандіозний творчий доробок гідний найвищої оцінки. У наступному році О.Валенті було присуджено обласну мистецьку премію імені Йова Кондзелевича.

На цій високій ноті закінчується мистецтво художника, як і його життя…»

Зоя Навроцька,
мистецтвознавець, завідувач Художнього музею

Джерело: Художній музей