20 років тому відійшла у вічність видатна художниця Софією Караффою-Корбут. На Волині, у Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки зберігається унікальна колекція ілюстрацій мисткині до «Лісової пісні» Лесі Українки, що складає гордість музейної колекції.

Сьогодні, 29 листопада, о 15.00 у львівській церкві блаженного Климентія Шептицького, що на вул. М. Кривоноса, 1, відбудеться пропам’ятна панахида за видатною художницею Софією Караффою-Корбут. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила письменниця, перекладач, блогер ІА ZIK Оксана Думанська, – пише ZIK.

«Я цінності оті марні давно перецінила – знаю – головне в житті є тільки праця, віра, честь – та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго...»

Коли згадують Софію Караффу-Корбут, то завжди промовляють ці слова, написані в листі до друзів, які прийдуть на виставку її творів, сама ж вона останніми роками уникала появи на велелюдді і очікувала на відгуки у своєму помешканні на Тернопільській...

Похресниця Івана Тиктора, мисткиня все своє творче життя присвятила книзі. Одна із тих гімназисток-василіянок, за освіту яких потурбувався Митрополит Шептицький. Улюблениця Романа Сельського... Нині про це скажуть ті люди, яким пощастило спілкуватися із художницею», – написала Оксана Думанська.

Довідка ІА ZIK:
Софія Петрівна Караффа-Корбут (23 серпня 1924, Львів – 29 листопада 1996) – українська художниця-графік. Проілюструвала близько 60 творів українських письменників, які вийшли тиражем понад шість мільйонів примірників (кожну четверту дитячу книжку, яка виходила в Україні).
Її батько, Петро Караффа-Корбут, білорус за національністю, належав до давнього шляхетського роду. Його далекий предок, Павло Караффа з роду венеційських князів, у XIV столітті перейшов до Польщі на службу до короля Владислава Ягайла, а нащадки Павла оселились у Білорусі. Сам Петро Караффа-Корбут народився 1887 року і невдовзі, як це було заведено, був зарахований до дворянства рішенням Мінських дворянських зборів, затвердженим потім указом російського Сенату. 1910 року білоруський шляхтич емігрував за кордон, а його родину в Білорусі згодом репресувала радянська влада, націоналізувавши маєтки.
З боку діда Петра Берези краєзнавці виводять родовід із козацьких поселенців, що нібито оселилися в селі Куткір (нині Буський район на Львівщині) після ліквідації Запорізької січі. В усякому разі, в сільських метричних книгах згадки про Берез є з кінця ХVIII століття.
Мати, Марія Береза, через родину своєї матері (Анни з Кучинських) була споріднена зі Свєнціцькими (Іларіон Свєнціцький був її двоюрідним братом). Можливо, саме він познайомив батьків Софії Караффи-Корбут.
Мати Софії, Марія Петрівна Береза, як і її старші сестри Михайлина та Євгенія, закінчила вчительську семінарію, але не змогла знайти місця в школі і виїхала до Франції. За версією Марії Іларіонівни Свєнціцької, дівчина спершу листувалася з Петром Караффою-Корбутом, а потім поїхала до нього. Містечко Сен-Кантен, де мешкало молоде подружжя, відоме ткацькими фабриками: на одній із них, напевно, працював «бюровим урядовцем» (як згодом писала Марія Петрівна) її чоловік.
Важко сказати, чому Марія повернулась у Галичину, порвавши всі стосунки з чоловіком, а він емігрував до США.
Софія-Романа-Роксоляна Караффа-Корбут народилася у Львові й була охрещена у львівській церкві Петра і Павла. Її хрещеним батьком став земляк її матері – відомий видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою – соратниця Івана Франка Стефанія Мазур (мати Кирила Мазура, згодом відомого художника, який жив у Франції).
Свої дитячі роки Софія провела в селі Куткір та у Львові.
Закінчивши 1936 року початкову школу, Софія продовжила навчання в жіночій гімназії сестер Василіянок. Проте 1939 року гімназію закрили і вона поїхала до районного міста Стрия, щоб навчатися в середній школі. Проте її не закінчила через те, що почалася Друга світова війна. Софія повернулася до Львова, і у 1942 році вступила до Державної мистецько-промислової школи. У 1944 році закінчила перший клас Державної технічної фахової школи для будівництва. Навчання було перерване. Продовжилось воно у щойно відкритому Львівському художньо-промисловому училищі (нині коледж ім. Івана Труша). Після його закінчення свою мистецьку освіту Софія Караффа-Корбут продовжила в Інституті прикладного й декоративного мистецтва на відділі прикладної графіки факультету монументального живопису.
У 1953 закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де вчилася у Івана Гуторова, Вітольда Манастирського та Романа Сельського.
Працювала в галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри), декоративного мистецтва.
Померла 29 листопада 1996 року. Похована на цвинтарі села Куткір. У 2000 на могилі поставили пам’ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі надмогильного пам’ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго…».