Ми часто можемо чути, що всі рівні як перед законом, так і перед Богом. Що нині депутати демократичні, як ніколи, лояльні і принципові при розподілі бюджетних коштів. Одним словом – «ангели нерукотворні». Але на практиці, за красивою маскою, ховаються зухвалі і байдужі обличчя, які однією рукою дають подарунок, а другою – ляпаса…

Ще минулого року, в передачі ТК «Аверс», коли я був учасником Круглого столу, де розглядалися проблеми музейної діяльності у нашому краї, режисер поставив цікавий інформаційний ролик. Сюжет був присвячений Меморіальному музею-садибі Лесі Українки в Колодяжному. Камера оператора висвітлювала деякі місця ошатних будиночків, у яких місцями відвалилася штукатурка, в іншому місці потрібно пофарбувати тощо.

На завершення автор відеофільму висловив вимогу, чи пропозицію, що для ремонту в садибі Лесі Українки в Колодяжному потрібно аж ВІСІМ мільйонів гривень. Запам’ятаймо цю цифру.

– Ого! – вигукнув я, не стримуючи емоції. – Так ми після пожежі у скансені (2017 р.), відновили таку дерев’яну хатину за 50 тисяч гривень.

Разом з пошиттям даху соломою (очеретом), витрати будуть становити біля 100 тисяч гривень.

– Так це ж музей у Колодяжному, – загомоніли присутні колеги і журналісти, майже одностайно мені дорікаючи, що, мовляв, я розумію у міських розкладах, сільський ти козак…

На засіданнях постійних комісій Волинської обласної ради з питань культури, бюджету і фінансів, я щораз виступав з пропозиціями, щоб депутати з розумінням підійшли до проблем Музею історії сільського господарства Волині. Щоб надали не тільки фінансової дотації на утримання цього науково-освітнього, національно-пропагандистського культурного закладу, одного із найбільших і найкращих музеїв нашого краю, а й виділили кошти на розвиток. Не багато, хоч би три мільйони гривень.

Їх би нам вистачило, щоб спорудити Волинську січ, яка стане базою національно-патріотичного виховання, щоб здійснити реконструкцію гончарної печі Литовської доби ХIV століття, залишки якої перевезено із села Жидичин Ківерцівського району. А також – спорудити Трипільську хату, що була б переконливим експонатом у величі української цивілізації, однієї з ПЕРШИХ хліборобських цивілізацій світу.

«Нє позволєм!», – волали місцеві демоКрати, єхидно підсміюючись над моїми пропозиціями, як рокинівського Дон-Кіхота.

Українські патріоти (УКРОП) пішли ще далі. Вони роблять «ревізію», ними ж прийнятої у 2016 році «Регіональної програми розвитку культури, мистецтв і охорони культурної спадщини на 2016-2020 рр.». На своїй сесії 12.02.2020 року №28/11, приймаючи обласний бюджет на поточний рік, вони забирають у музею-скансен та у Торчинського заслуженого народного ансамблю пісні і танцю «Колос» по 550 тисяч гривень. І це при тому, що їх лідер екс-голова Волинської обласної ради, меценат і демократ Ігор Палиця, наприкінці 2017 року, відвідавши музей, пообіцяв цілковиту підтримку у здійснені перспективних планів розвитку Волинського музею-скансена, одного із семи скансенів в Україні. Не встиг Ігор Петрович від’їхати до столиці, якого обрали депутатом Верховної ради України, як його вчорашні однопартійці почали діяти з точністю до навпаки.

Нині, в часи пандемії корона вірусу COVID-19 і введення карантинних заходів, музей, якому виповнюється 40 років, приречений на загибель і ліквідацію. Так як екскурсії заборонено, відвідувачів не має, дохідна частина не виконується, а дотація відсутня.

Наші неодноразові письмові звернення до народних обранців, розбиваються у трафаретну байдужість і відписок, як київських так і місцевих чиновників.

– Грошей не має, – жалібно промовляють очільники обласної ради. – Всі кошти спрямовані на боротьбу з коронавірусом. Як ви не розумієте?

Так, ми не розуміємо тоді, що коли коштів не має для одних, а для інших своїх симпатиків знаходять і виділяють мільйони. Чому не «затягують паски» і у своєму бюджеті, наприклад, на утримання апарату обласної ради?

В телеефірі ТРК «Аверс» голова Волинської обласної ради Ірина Вахович зі смутком у голосі зробила висновок: «Взагалі, велика проблема на Волині зі сферою культури, оскільки вона недофінансовується». («Волинська газета, №37, С.2, 17.09.2020 р.).

Це схоже на плач ката біля своєї жертви. Навіщо тоді ви, пані професорка, у ручному режимі, мов колишній обком партії кпсс, голосуєте і підписуєте репресивні рішення своїх колег депутатів і однопартійців до окремих галузей культури обласного підпорядкування? (Рішенням сесії обласної ради від 12.02.2020 року № 28/11).

І ось нещодавно відкрилася класична картина цинізму і лицемірства. Обласна рада 10 вересня 2020 року, під час 31 позачергової сесії, підтримала проєкт Про затвердження Регіональної програми з відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки.

Програма передбачає проведення фестивалю «Берегиня», конкурс читців «Лесина осінь», конкурс хорового мистецтва з виконання творів на слова Лесі Українки і, безумовно, ремонт «сірого» та «білого» будиночків в музеї-садибі в Колодяжному.

Загальний фінансовий ресурс - більше ніж 26,5 млн грн. Левова частка - державний бюджет. З обласної казни передбачається 870 тис. грн, ще 450 тис. грн - місцевих бюджетів. (Джерело: Волинська обласна рада).

Ще рік тому просили лише 8 мільйонів гривень, а нині, в час фінансової, економічної і соціальної кризи, з широкого плеча, виділяється понад 28 мільйонів! З обласної казни – 870 тисяч. Це саме ті кошти, які забрали у Музеї-скансен та в Торчинського ансамблю «Колос». Оплески в залі! Такі «проекти» навчились вирішувати депутати з дипломами докторів наук і професорськими званнями.

Виникає риторичне питання:

– Чому одним комунальним культурним закладам обласного підпорядкування виділяють мільйони, а іншим, зокрема, музею-скансену «дірку від бублика»?

– Хто хоче задушити діяльність одного із семи музеїв-скансенів в Україні?

– Кому впало в око ця територія у 17 га, неподалік міста Луцька, біля ставка і млинка, поруч з міжнародною автомагістраллю, з розвиненою інфраструктурою і брендом?

Адже ЧОТИРИ роки йде відкрита і прихована атака на Музей-скансен. І в останній рік своєї каденції «українські патріоти» обласної ради, які тепер взяли іншу назву – «Тільки разом», повністю перекрили фінансову дотацію одному з найбільших і найкращих музеїв Волині. «Тільки разом» вони намагаються задушити музей.

Та ви прорахувалися, панове. Бо ми живемо за принципом: «Нас б’ють, а ми міцніємо!». І співаємо пісню УПА: «Хлопці б’ються, не здаються. Йдуть до бою, ще й сміються!».

Олександр Середюк,
директор і засновник музею, автор експозиції,
письменник і публіцист,
член Національної спілки краєзнавців України