|
14:10
Нові надходження до Музею Лесі Українки Східноєвропейського національного університету.
|
|
|
Для кожного музею надходження нових експонатів завжди подія, яка не тільки засвідчує установі суспільну довіру, але й, що найважливіше виявляє можливості для пошуку і формування нових проектів.
Музеєві Лесі Українки Східноєвропейського національного університету таланить на щедрих людей. Саме їхні дарунки формують основний фонд музейного зібрання. Серед нових надходжень – „Співомовки Степана Руданського”, що вийшли друком у Києві 1880 р. під видавничим криптонімом „Н-й Г-ъ Волынський”. Цей раритет Музею Лесі Українки СНУ подарував „Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк”.
Надзвичайно цікавою є видавнича історія книги, адже пов’язана вона з іменем Олени Пчілки. Їй і належить отой загадковий псевдонім - „Н-й Г-ъ Волынський”, під маркою якого з’явилося перше видання творів Степана Руданського.
Ім’я видавця розкриється читачам 1887 року. Львівський часопис „Зоря” опублікує автобіографію Олени Пчілки (чим трохи збентежить Ольгу Петрівну, бо про себе вона писала в приватному листі до О. Огоновського): „В 1880 році я видала „Співомовки Руданського”. Се признання, що Н.Г.Волинський – се я, буде новиною для шановного автора „Історії літератури руської”.
Ідея видати збірку українського поета об’єднає довкола упорядниці друзів-однодумців: „В тому волинському повіті, де я жила, удалось мені зав’язати малесенький гурточок інтелігентних людей, сприяючих українській літературі; вони охотно читали українські книжки, але мені заманулось привести їх до того, щоб у купі ще й видать яку-небуть, хоч малесеньку книжечку українську (бажалось як-небуть фактичніше затвердити існування того гурточка). Як раз мені трапилась під час мого приїзду до Києва, - де я часто бувала, - рукописна книжечка Руданського). Книжечка та просто, можна сказати, валялась запокинута... Попросила я дозволу у родича Руданського (п.Синицького) – і взяла ту книжечку-рукопись, сказавши, що видам її”.
Для О. П. Драгоманової-Косач, видання збірки С.Руданського стало справою честі та обов’язку, своєрідним пам’ятником поетові, що передчасно пішов з життя. Ті, хто пам’ятав митця, знали, що його шлях до читача був не простим. Він, лікар за фахом, як поет дебютував в „Основі” 1861 року. Та після цензурних утисків українського слова в 1863 р. друкуватися фактично було ніде, хоч письменник працював і мріяв про появу поетичної збірки. Майже через десятиліття, в 1872 році С.Руданський здивує своїх читачів грандіозним проектом – першим повним українським перекладом Гомерової „Іліади”. Першу пісню в його оригінальному перекладі опублікує львівський часопис „Правда” під заголовком „Омирова Ільйонянка”.
Через рік, 21 квітня 1873 р., С.Руданського не стане... „Він не мав де прикласти свій талант і свої сили, - напише через п’ятдесят років по смерті поета академік С.Єфремов, - літературній праці всі шляхи було заказано. Він був абсолютно самотній. Жив у Ялті, де українці бували хіба наїздом. Ішов напомацки, працював самотужки. Самотній жив. Самотній помер. І лежить так само самотній над розкішною Ялтою”.
Копітка робота над видавничими проектами „Невеликого Гуртка Волинського” розпочалася у Звягелі наприкінці 60-х рр. ХІХ ст., а продовжилася в Луцьку, куди родина Косачів переїхала навесні 1879 р. Після „Співомовок Руданського” під цією ж маркою з’явиться поема „Ганна” Єлени Ластівки (псевдонім Олени Антонівни Косач, рідної сестри П.А.Косача). Третім виданням буде книга – „Вечерниці (Оповідання М.Гоголя). Переклад Михайла Обачного й Лесі Українки під редакцією Олени Пчілки. Пропаща грамота. Зачароване місце”, що вийде у Львові 1885 р.
Без перебільшення можна ствердити, що видавнича діяльність Олени Пчілки була перейнята ідеєю добродійництва. Тож не дивно, що через 133 роки цінність таких видань лише примножується, і, йдеться не лише про матеріальні складники. Найперше, тут слід оперувати такими категоріями як пам’ять, історія, духовність.
Музей Лесі Українки Східноєвропейського національного університету щиро дякує за безцінний дарунок і бажає, щоб діяльність „Фонду Ігоря Палиці – Новий Луцьк” і надалі була успішною, адже це праця заради майбутнього.
Тетяна Данилюк-Терещук,
завідувач Музею Лесі Українки
Східноєвропейського національного університету
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
