У Луцьку говорили про трагічні події в роки нацистської окупації та їх вплив на подальшу історію. Публічну лекцію «Луцьк у вихорі війни: трагедія 23 червня 1941 року» прочитав кандидат історичних наук, завідувач науково-експозиційного відділу новітньої історії Волині Волинського краєзнавчого музею Богдан Зек. Про це написала Наталія Малімон у газеті «День».

Монумент жертвам московсько-кадебістських катів у Луцьку

Виповнилося вже 80 років з дня розстрілу в’язнів Луцької тюрми, але білих сторінок у цій історії ще вистачає. Богдан Зек каже: «Лекція присвячена не лише суто трагедії 23 червня 1941 року. Я намагаюсь наводити паралелі з історією Луцька періоду німецької окупації загалом. Події, які стались у в’язниці, мали значний вплив на перебіг подальших процесів та явищ. Лекція супроводжувалась презентацією документів і фото як з колекції Волинського краєзнавчого музею, так і тих матеріалів, які стали предметом мого попереднього вивчення. Дещо вже було опубліковано у моїй монографії «Луцьк у роки нацистської окупації (1941 – 1944)» та нашій спільній книзі із Лесею Бондарук і Тетяною Яцечко-Блаженко «Волинь 1939 – 1946 років. Окупована, але не скорена». Про розстріл 23 червня 1941 р. вже багато писали, але ніхто не ставив собі завдання дослідити історію в’язниці у подальшому, принаймні у період нацистської окупації, адже там також страждали і гинули люди».

Як  встановив Богдан Зек – на основі документів, спогадів очевидців, учасників тих трагічних подій червня 1943 року, з початком німецько-радянської війни Луцька в’язниця була переповнена. Всього було 34 камери, 6 із яких призначались для тюремного шпиталю. Замість максимально допустимого числа у 640 в’язнів, станом на 10 червня 1941 р. у ній утримувалося 2055 осіб. «Вивчивши спогади очевидців, вдалось встановити кількість в’язнів по деяких камерах. Так, у 34-й перебувало 238 арештантів, 19-й – 40 осіб, 22-й – 50 чоловік, 7-й – 60 бранців. Побут в’язнів 8-ї камери у своїх спогадах описав Тарас Присяжний: «У нашій камері під № 8, яка мала розміри 11 на 13 метрів, була тільки одна віконна рама для вентиляції, містилося в ній 198 в’язнів. Набиті ми, мов оселедці у бочці. Вночі лягали на цементовій долівці по черзі. Переверталися з боку на бік за командою всі разом, інакше не можна».

Своє перебування у Луцькій в’язниці описав і Григорій Бірон: «Спочатку була камера, в якій, мов оселедці в бочці, тиснулося більше, як двісті чоловік. Темно було і вдень, і вночі, бо два малесенькі віконця біля самої стелі забили дошками. Люди непритомніли від браку повітря. На що вже ми, сильні молоді сільські парубки, і то не витримували. Поки сядеш, то ще нічого, а встанеш – кола пливуть перед очима, падаєш у пітьму. Вночі спали «валетом». Щоб повернутися з боку на бік, потрібно було будити сусіда. Потім нас перевели на другий поверх, де в камері вже було трохи більше сорока чоловік…»…

У планах евакуації в’язнів із тюрем західних областей УРСР зазначено, що з Луцька необхідно вивезти 2052 особи, для цього було потрібно 75 залізничних вагонів. Однак ніхто з бранців так і не був евакуйований. 22 червня 1941 р. підрозділи вермахту перейшли радянський кордон. Близько 14 год. Луцьк бомбардували німецькі літаки. Руйнувань зазнала і в’язниця.

Реконструкцію подальших подій Богдану Зеку дозволяють відновити як свідчення очевидців, так і радянські документи, опубліковані І. Біласом. Важливо, що документація Луцької і Володимир-Волинської в’язниць була знищена по дорозі до Києва заступником начальника Луцької в’язниці Лєскіним. Але і через десятиліття історія відкриває трагічні сторінки.

Лекція відбулася у музейному дворику, який стає одним із центрів культурного життя Луцька.