До Волинського краєзнавчого музею надійшла інформація, що в басейні Західного Бугу (поліська зона) у Володимир-Волинському районі знайдена рідкісна сокира вислобокого типу. Аналоги їй відомі з околиць Донецька, в Причорномор’ї. Але на північному заході України вони раніше були не відомі, швидше всього виріб належить до пізнього періоду доби бронзи і пов’язаний зі зрубною, або спорідненою з нею саботинівською культурою, розташованою західніше. Подібний тип виробів міг з’явитися на Північному Кавказі.

   Сокира з Володимир-Волинського р-ну має унікальну форму: трубчату втулку на держак, широку вигнуту робочу частину. У фаховій літературі її інколи називають вислобокий тип. Місце виготовлення цього предмету імовірно Східне Причорномор’я.

   Великий масивний нараменник пізньо-бронзового періоду знайдено близько р. Стохід на межі Ковельського та Рожищенського районів. Він належить до лужицької культури і прикрашений перехрещеними потрійними лініями. Для волинського Полісся теж знахідка унікальна.

   Останнім часом краєзнавці та пошуківці були приємно вражені чисельними рідкісними знахідками давніх металевих виробів, що знаходять на західноволинському Поліссі. Частина їх виявлена як скарби – тобто по кілька штук. Їх незвичайна форма свідчить, що ці артефакти є імпортами на теренах Волині. Безперечно, віддавна (із часів трипільської культури) тут існувало видобування міді, в товщах базальту, та виробництво палеометалевих (бронзових, мідних) прикрас, інколи знарядь, зокрема з металу великоміського родовища, можливо полицького, рафалівського (Володимирецький, Костопільський р-н Рівненської обл.). Але наявність принесених з далека дорогих артефактів теж важливий та авторитетний показник розвитку нашого краю в первісні часи. Адже стосунки обміну в кінці ІІІ-го – ІІ-му тис до н.е. часто були на відстані багатьох сотень кілометрів. Наприклад із районів Передкавказзя, Східного та Західного Причорномор’я, Трансильванії (сучасна Румунія), Малопольщі, Угорщини тощо сюди потрапили унікальні бронзові знаряддя. Такий обмін супроводжувався передачею культурних досягнень – як духовних, ідеологічних так і технологічних винаходів. Усе це сприяло і взаємозбагачувало учасників взаємообміну.

Варто подякувати людям, які турбуються про те, щоб не пропала ані пам’ять, ані пам’ятки нашого краю

Григорій Охріменко,

кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії та культури музею,

Оксана Важатко,

завідувач відділу охорони пам’яток історії та культури музею