Першого вересня минає п’ять років Світлої Пам’яті Григорія Олександровича Гуртового.

Ім’я цієї людини знане та шановане не лише на Волині, а заслуги у розвитку культури нашого краю важко переоцінити. Уродженець Запорізької області, він більше 60-ти років прожив на Волині, працював журналістом, педагогом, активно займався краєзнавством і пам’яткознавством. Та найбільшим захопленням, важливою частиною життя Григорія Олександровича була музейна діяльність. Саме завдяки його самовідданості, наполегливості та при підтримці однодумців було створено перший на Волині музей на громадських засадах.

Музей, заснований Григорієм Олександровичем є незвичайним – у ньому за долями сотень людей простежується історія Батьківщини. Для Гуртового доля кожної людини – це реалістична рисочка на обличчі епохи. Він знав їх усіх, і це допомагало йому вести на диво пластичні розповіді про діячів, що населяли ці місця в різні часи, перекидаючи звідти місток у наше бурхливе століття. Сам він зазначав , що «краса історії – це щось надзвичайне! Ви торкаєтесь тієї чи іншої особистості, і розмовляєте з нею, як із живою. Скільки в нас є видатних постатей, і кожна – це незгасний вогонь, який палахкотить, висвічує нам шлях, як дороговказ». Щоранку, обходячи експозицію свого музею, Григорій Олександрович ніби бачив живі картини життя торчинців, волинян у далекі і близькі століття і роки. Бачив клопітку працю місцевого населення, його турботи, воєнні бойовиська. І знов – відбудову і життя в мирі, творчому горінні.

Маючи невгасимий музейний ентузіазм, він по особливому ставився і до експонатів, зазначаючи про те, що «в кожного з них своя доля, вони як люди – народжуються і вмирають. Збережені, обігріті теплом людських сердець, експонати перестають бути німими свідками, історія оживає». Від збору історичних реліквій, він отримував таке задоволення, яке ні за які гроші не купиш. Для Григорія Олександровича не було найулюбленішого, найцікавішого експоната в музеї . А на запитання стосовно цього відповідав такими словами: «це як Дніпро протікає через серце кожного українця, так і кожен, навіть найменший експонат проходить крізь моє серце. І кожен – то ціла історія. Ніякої газетної площі не вистачить, щоб оповісти, як були добуті кістки мамонта, козацька гармата, татарський ятаган, монета Філіпа ІІ, батька Олександра Македонського! Хоч кожен експонат мовчазний, але яка вага віків лежить на ньому».

Реставрацiя амфори разом з юними iсториками

Григорiй Гуртовий пiд час краєзнавчого походу з учнями

Захоплюючими були також розповіді про віднайдені пам’ятки під час проведення екскурсій. Висловлюючись образно, варто сказати, що Григорій Олександрович був чарівником, який через багато років розсовував часові межі і разом з екскурсантами рушав в мандри минулими століттями, переміщуючи їх з епохи в епоху. Для нього кожна екскурсія – радість і двох однакових не бувало. Він дивився в очі своїм слухачам, бачив, як і що вони сприймають і прагнув розповісти про те, що їх найбільш цікавить.

Заняття з школярами в музеї

Григорій Гуртовий підтримував нерозривний зв’язок музею і школи. Він вільно брав експонати музею на уроки історії, навіть географії, суспільствознавства. Діти мали можливість тримати в руках ту давню зброю, камінці, монети, стародруки. Розглядали, задавали десятки питань, разом з тим у них зароджувалось захоплення історичним минулим. Від цього у Григорія Олександровича ставало ще більше наснаги для музейної роботи. А уже на схилі літ, жив від екскурсії до екскурсії, провівши яку, почувався наче й здоровішим. І тому, коли для цієї людини задавали запитання «що для вас є музей?», відповідь була щира та майже завжди однозначна: «Музей – це найбільша моя втіха. Тут моя і домівка, й душа». Частинку своєї душі він присвятив для збагачення скарбниці українського духу, з думкою про те, що кожен хто завітає до музею не залишиться байдужим від побаченого, а зацікавиться історією цього шматочка волинської землі та пам'ять про ті людські долі передаватиметься з покоління в покоління.

Перша екскурсiя в експозицiї нового музею, 2006 р.

Мрії Григорія Олександровича збулись. Музей живе. Відвідувачі, які приїздять у наш музей, захоплюються багатоплановістю фактажу, кількістю експонатів. Та найбільше їх дивує, що все це зібрано і представлено завдяки подвижництву у своїй справі. Саме тому, з ініціативи колег і небайдужих громадян 11 липня 2013 року Торчинському народному історичному музею було присвоєно ім’я Григорія Олександровича Гуртового.

Музей – це лише частина творчого та наукового доробку невтомного пошуковця, який перейшов у спадок нашій державі. Жителі Торчина мають пишатись тим, що у цьому куточку Волині є така скарбниця давнини і докласти усіх зусиль, щоб гідно пошанувати спадок відданої нашому краєві людини. Одними з таких пропозицій є назвати на його честь вулицю в рідному селищі, а також присвоїти звання Почесного громадянина Торчина. Сподіваємось, що запропоноване знайде позитивний відгук серед односельчан.

Алла Сахнюк,
екскурсовод Торчинського народного історичного музею ім. Г.О.Гуртового