На Волині уже кілька років тривають розмови про облаштування музею в колишній Луцькій тюрмі, де 22—23 червня 1941 року органи НКВС розстріляли від 2 до 4 тисяч українських патріотів, – про це йдеться на шпальтах газети «Волинь-нова».

Щоправда, втілюють у життя цю ідею абияк. Навіть з назвою плутанина: в одних джерелах це Музей жертв тоталітаризму «Луцька Голгофа», а за офіційними документами — Музей «Жертви політичних репресій» при Волинському технікумі Національного університету харчових технологій. Хоча не в назві справа, її і пізніше можна відкорегувати. Головне – сам музей, а точніше – його відсутність.

 

УСІ ВДАЮТЬ, ЩО ЩОСЬ РОБЛЯТЬ…

Колишня Луцька тюрма розташувалася в монастирі бригідок, нині це будівлі на вулиці Кафедральній 16 і 12. Приміщення, де у радянські часи було музичне училище (Кафедральна, 16), поділили на дві частини: одну передали Луцько-Волинській єпархії Української православної церкви Київського патріархату, і тепер там чоловічий монастир, а друга належить Державному історико-культурному заповіднику, що у підпорядкуванні управління культури облдержадміністрації.

На Кафедральній, 12, де містилась адміністрація Луцької тюрми, у радянські часи діяв кінотеатр, згодом працював «Кіновідеопрокат». За пропозицією депутатів від ВО «Свобода» сесія обласної ради проголосувала передати його Волинському технікуму Національного університету харчових технологій за умови, що в ньому буде створено Музей жертв тоталітарних режимів (рішення №4/40 від 13 травня 2011 року).

– Але щойно приміщення відремонтували, технікум почав використовувати його на свій розсуд. Насправді те, що ми нині бачимо, є небажанням влади зробити все можливе для функціонування музею, — вважає колишній керівник «Свободи» в обласній раді, народний депутат України Анатолій Вітів.

Від часу передачі приміщень на вул. Кафедральній, 12 минуло понад два роки. 28 березня 2013-го на засіданні комісії облради з питань духовності, релігій, освіти і науки, культури, ЗМІ директор Волинського технікуму Національного університету харчових технологій Ігор Корчук повідомив, що вже виділено і відремонтовано дві кімнати, зібрано матеріали для експозиції, проте необхідно ще не менш як 100 тисяч гривень на стенди та вітрини. Відтак управлінню освіти облдержадміністрації рекомендували внести пропозиції щодо залучення коштів меценатів.

На запитання, як вийшли саме на цю суму і чи є кошторис, Ігор Корчук відповів:

– Сума приблизна, вказали її за порадою товариства «Пам’ять». Окремого кошторису складено не було. Ми таких коштів не маємо. А ті, що у нас є, можемо спрямовувати тільки на навчальні цілі.

Скидається на те, що директора цікавить не так музей, як можливість використати додаткові приміщення. А взяті зі стелі 100 тисяч – не більше ніж відмовка. До речі, спеціалісти музейної справи стверджують, що весь комплекс будівель на вулиці Кафедральній, 12 у Старому місті коштує понад 5 мільйонів гривень, а на стенди у двох кімнатках вистачило б і 20 тисяч гривень.

Та з іншого боку – чи до снаги технікуму самотужки створити музей, що відповідав би значущості подій, про які має інформувати? Певно, це мала би бути справа професіоналів, а не робота «на принципах самоврядування», як це передбачено у Положені музею. Бо так і матимемо у кращому разі — куточок пам’яті шкільного рівня.

 

КУСТАРНИМИ МЕТОДАМИ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ПАМ'ЯТЬ НЕ ВШАНУЄШ

Наразі навіть плану музею немає, є тільки план експозиції у двох кімнатках. В одному з переданих будинків на вхідних дверях вивіска «Відділення готельно-туристичного обслуговування», більшість кімнат віддано під навчальні аудиторії. Саме у них директор облаштовує музей, завідувачем якого призначено Ніну Олексіївну Патрай. Із 4 квітня вона викладає в технікумі історію. У минулому 12 років працювала у краєзнавчому музеї, потім — в архіві Луцької районної ради.

У червні, напередодні річниці трагедії, я напросилася до неї на екскурсію. Ніна Олексіївна відімкнула двері з написом «Навчальна кімната-музей «Жертв тоталітарного режиму». Перша кімната — прохідна, дуже маленька, друга – ще менша. У центрі – столи для студентів. Тіснота, брак денного світла і підвищена вологість. На стіні прохідної кімнатки прикріплено файли із копіями газетних публікацій про трагедію в Луцькій тюрмі, поряд із портретом Миколи Куделі в окремому файлику висить його книжка спогадів…

Тим часом завідувачка розповідає, що студенти мають завдання збирати експонати від родичів розстріляних у Луцькій тюрмі, музейну експозицію планують розташувати на стендах, а внизу будуть вітрини. Але як?! Відстань від стіни до студентських столів близько півметра, тож якщо поставлять ще й вітрини, екскурсію годі буде провести лише з однієї причини – ніде стати навіть екскурсоводу!

Оце і все, що зміг виділити директор технікуму для облаштування музею. Хоча сусідні кімнати набагато просторіші.

– Не знаю, як то виглядатиме. Як на мене, краще було б робити музей у тому більшому приміщенні тюрми, – задумливо промовила Ніна Патрай і додала: – За літо наша експозиція поповнилася спогадами репресованих волинян у 1920—1930-х роках. А нещодавно нам передали стенди, які мають прислужитися музею.

Погоджуюсь, що Музею жертв тоталітарних режимів більше пасувало б прописатися на Кафедральній, 16, зокрема у тій її частині, яка належить Державному історико-культурному заповіднику. В будівлі, що нині пустує, можна було б створити грандіозний меморіальний комплекс, експозиція якого охопила б історію Волині від 1920-го і до 1950-х років. Місця вистачило б і на організацію науково-дослідної роботи. А в приміщеннях на Кафедральній, 12, переданих технікуму, — розмістити адміністрацію.

До такого музею туристів, які приходять оглядати Луцький замок, неодмінно завертала б цікавість. Усе, що наразі треба, — велике бажання й активна участь влади, меценатів та громадськості Луцька. Адже львів'янам вдалося із застосуванням найсучасніших технологій заснувати у застінках колишньої радянської в'язниці музей «Тюрма на Лонцького», який має величезну кількість відвідувачів, то хіба це не під силу і нам?

Леся БОНДАРУК

На фото: У його найбільшій кімнаті ніде стати навіть екскурсоводу