Серед музеїв Волині, які функціонують в системі Міністерства освіти і науки України, унікальністю відзначається єдиний у нашому краї музей археології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, – повідомляє „Волинська газета”. Він розміщений у будинку Історичного факультету по вул. Шопена, 24 і є найстарішим серед навчальних музеїв Волині. То ж розмова з її завідувачем Зоряною Кучинко розпочалася із запитання про творців цього своєрідного банку національної пам’яті.

– Зоряно Михайлівно, хто й коли започаткував музей археології?

– Його історія пов’язана з археологічною практикою студентів-істориків, внаслідок якої нагромаджувалися різноманітні знахідки. Їх кількість щороку збільшувалась і їх потрібно було кудись помістити. Ось це й спонукало тодішнього молодого викладача, першого дипломованого археолога Волині Михайла Кучинка поставити перед керівництвом Луцького педінституту питання про відкриття спеціалізованого музею. Дали невеличку кімнату в тодішньому корпусі істфаку по вул. Леніна, 2 (нині проспект Волі). Тут у вересні 1975 р. і з’явилася перша археологічна виставка. Офіційне ж відкриття музею відбулося 9 березня 1977 р. на день народження Тараса Шевченка.

– Чому саме на Шевченків день?

– Всі знають, що Тарас Григорович був визначним художником і геніальним літератором, дуже шанував археологію, з превеликим натхненням працював у Київській археологічній комісії, замалював чимало пам’яток старовини, у тому числі і на великій Волині. Є свідчення, що влітку 1846 р. під Фастовом разом із професором Миколою Іванишевим був на розкопках кургану Перепит. Як художник фіксував середньоазійські стародавні укріплення під час "Описової експедиції Аральського моря" у 1848-1849 рр. Був рисувальником і геологічної експедиціїу гори Кара-Тау на півострові Мангишлак. Якось записав у «Щоденнику»: «Я люблю археологію, я поважаю людей, які присвятили себе цій таємничій матері історії». То ж музей став своєрідним подарунком і Тарасові, і нашому народу.

– Хто допомагав у розбудові музею?

– Звісно, головним фундатором і промоутером був мій батько Михайло Кучинко. Але завдяки його популярним публікаціям, незабаром довкола музею сформувалася група ентузіастів зі студентів, учителів та учнів. Серед них, як не дивно, були навіть офіцер, інженер, художник і лікар. До речі, завдяки їхнім дарункам кількість старожитностей зросла настільки, що вони вже не поміщалися у цій кімнаті.

– Як складалася подальша доля музею?

– Переломним моментом стало його перенесення в 1984 р. у головний корпус педінституту по вул. Радянській, 86 (нині Винниченка, 30). Тоді за розпорядженням ректора Нестора Бурчака для музею виділили великий зал із входом і виходом, виготовили спеціальні вітрини для археологічних знахідок. З’явилися діорами «Стоянка первісних людей» та «Поховання жінки залізного віку», також макет давньоруського городища.

– Знаю, що свого часу було навіть гасло: «Хочеш пізнати історію Волині, побувай у музеї Кучинка…»

– То було у вісімдесяті. Розголос про музей сягнув свого піку й до нього почалося справжнє паломництва школярів, студентів, всіх любителів старовини. Тільки з жовтня 1984 по грудень 1993 р. музей відвідало понад 5 тисяч осіб.

А коли і як музей перебрався у теперішнє приміщення?

– Це трапилося у 1994 р. музей археології «помандрував» слідом за історичним факультетом. Той ще в 1991 р. переселився в приміщення по вул. Шопена, 24, де знаходиться і нині. Але це була вже нова експозиція.

– Які функції і завдання ставите перед собою?

– Як і будь-який заклад подібного профілю музей археології реалізує апробовані за роки його функціонування форми і напрямки діяльності з урахуванням його специфіки. Він є не лише місцем зберігання археологічних знахідок, а й на їх базі проводить доволі плідну науково-дослідну роботу. На основі матеріалів студенти історичного факультету написали і захистили цілу низку курсових та близько 20 дипломних і магістерських робіт. У значній мірі на матеріалах музею написані статті і книги викладачами кафедри професором Михайлом Кучинком і доцентом Григорієм Охріменком.

Музей є постійним місцем екскурсій студентів і школярів, а також практичної роботи студентів-істориків і музеєзнавців, тобто забезпечує навчальний процес і заняття археологічного гуртка. Щороку в Музеї проходить день відчинених дверей для абітурієнтів історичного факультету та їх батьків.

– З ким ще співпрацюєте?

– Музей археології співпрацює з Волинським краєзнавчим музеєм, який надає нам всебічну допомогу. Ділові стосунки підтримуються з музеєм етнографії Волині, Волинським регіональним музеєм українського війська та військової техніки, іншими музеями Луцька.

– Чи причетна ваша археологічна інституція до становлення куточків старовини, сільських музеїв, серед яких, знаю, є дуже цікаві?

– Ми надавали методичну допомогу в організації археологічних експозицій багатьом шкільним музеям області. Зокремап, впорядковано археологічні знахідки в селах Городище Друге і Смолигів Луцького та Колки, Кукли і Оконськ Маневицького р-нів, де тепер діють міні-музеї.

– Як до вас потрапляють експонати? Збираєте самі чи їх передають вам доброзичливці?

– Поповнення фондів музею археології здійснюється як за рахунок археологічних розкопок факультету, так і дарувань його прихильників. Особливо це проявилося за останні два роки, коли музей отримав чудові колекції бронзових фібул (застібок) ІІ-ІV століть, срібних римських монет І-ІІІ ст., залізних знарядь праці ХV-ХVІІІ ст., козацької зброї, предметів побуту...

– До речі, я виявив тут і ості – це для полювання на щуку – зі своїх рідних Мельник Шацького р-ну. Скільки ж тут експонатів?

– На сьогодні в музеї зберігається близько 1500 артефактів.

– Як на мене, це величезна кількість. З яких часів вони і про що розповідають?

– Основу музейної експозиції становлять археологічні матеріали, що охоплюють величезний проміжок часу від кам’яного віку і до часів козаччини, але крім того є відділи нумізматики, сфрагістики та історичної геральдики. Вони представлені монетами і медалями, пломбами, печатками та гербовими значками Волині і суміжних земель. Фактично маємо врятований, хай і фрагментарний, зліпок давнини, за яким можемо уявити життя наших краян у найдавніші часи. Це скарбниця як для фахівців, так і письменників, митців.

– Хто ваші відвідувачі, що їх цікавить, яка практична користь музею для людей?

– Важливою ділянкою нашого музею є культурно-освітня діяльність. За більш ніж тридцятилітню історію його функціонування в ньому побували представники Волині, Рівненщини, Буковини, Львівщини, Закарпаття, Запоріжжя, Вінничини, Донеччини і Луганщини. Це підтверджують численні записи в книзі відгуків. Є там записи гостей з Білорусії, Польщі, Литви, Латвії, Росії і навіть Іспанії. До надання в 2005 р. музею археології статусу відомчого, екскурсії проводили як викладачі-археологи, так і підготовлені для цього студенти-ентузіасти. Відгуки (а їх сотні) дуже доброзичливі. Ось, наприклад, запис керівників шкіл Здолбунівського р-ну Рівненської обл.: «Чим далі минуле відсувається від нас, тим дорожча згадка про нього. Спасибі людям, які створили цей прекрасний музей археології на Волині і не дають згаснути цьому минулому. Спасибі Михайлу Михайловичу, що так цікаво провів нас сторінками історії». Високу оцінку музею дав старший науковий співробітник Інституту історії академії наук Росії (Москва), етнічний українець Валерій Перхавко: «Цей археологічний музей може слугувати взірцем для створення музеїв такого профілю в інших вузах».

– Бачу, що ви займаєтесь з гуртком музейників. А чи готують тут майбутніх археологів?

– Ми працюємо з учнівською і студентською молоддю. Діє тут і археологічний гурток, який нараховує 10-12 учасників. Керує ним знаний дослідник пам’яток Волині Григорій Охріменко. Гуртківці вчаться опрацьовувати знахідки, описувати їх, проводити екскурсії. Немає сумніву, що вони стануть справжніми краєзнавцями-археологами. Звичайно, це лише деякі напрямки діяльності нашого музею, але і вони дають уявлення про його роль в охороні культурної спадщини нашого народу. А крім того, він є науковим і просвітницьким центром не лише Луцька, а й всієї Волині.

Інтерв’ю вів Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: засновник музею Михайло Кучинко та завідувач Зоряна Кучинко; експонати.