Волинський краєзнавчий музей продовжує збір матеріалів, у тому числі й рідкісних видань, до майбутнього ювілею Лесі Українки – 150-річчя від дня її народження (1871–2021).

Оленою Дмитрівною Огнєвою, вченою-сходознавцем, тибетологом, буддологом, спеціалістом у галузі джерелознавства, мистецтвознавства, музеєзнавства, етнографії, кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту сходознавства імені А. Кримського (Київ) передано музею наукове видання – 1-ий випуск із заснованої 2018 року серії «Спадщина України», до якого увійшли дві її статті: «Французький слід у творчому спадку Лесі Українки»; «Ґе Баоцюань і Леся Українка в українсько-китайському літературному діалозі». Серію запроваджено Одеським будинком-музеєм імені М. К. Реріха і Українським культурним центром при посольстві України в державі Ізраїль; відповідальний редактор і укладач О. Петренко. Видання (наклад 300 примірників) здійснило видавництво «Астропринт» (Одеса, 2018) з посвятою «Присвячується 105-річчю Пам'яті Лесі Українки (1871–1913)».

У статті «Французький слід в творчому спадку Лесі Українки» дослідниця звертається до теми перекладацької діяльності письменниці, зокрема творів французьких авторів: В. Гюго, Жорж Занд, П. Ж. Етцеля, Луї Менара, твори яких «відмінні за видами, жанрами, формою і змістом» – це епос, поезія, проза. А також навчальна література, адже знайомство з «Історією давніх народів Сходу» Луї Менара стало поштовхом до створення Лесею Українкою підручника «Стародавня історія східних народів», який побачив світ у Катеринославі 1918 року завдяки старанням молодшої сестри Ольги.

Не менш цікавою є тема входження творчості Лесі Українки у світову літературу, зокрема літературу Сходу, до якої Олена Огнєва зверталась неодноразово. Так, завдяки їй відбулося знайомство українського читача з перекладом мовою бенгалі «Лісової пісні» (перекладач Мрідула Гош; 2012 р.).

Творчості Ґе Баоцюаня (1913-2000), китайського літературознавця і перекладача, дипломата і журналіста, поліглота Олена Дмитрівна присвятила кілька розвідок. Він був не першим з перекладачів, хто звернувся до творчості нашої знаменитої землячки, але, очевидно, найбільш плідним. Загалом він переклав кільканадцять творів Лесі Українки, зокрема поезії «Мій шлях», «Надія», «Повсюди плач», «Вечірня година», «Грай моя пісне» (1948 р., до 35-річчя від дня народження поетеси); «Конвалія», цикл «Зоряне небо», «Веснянка», цикл «Мелодії»; драму-феєрію «Лісова пісня» та інші твори (середина 1970-х).

У своїх дослідженнях Олена Дмитрівна називає й інших авторів, перекладачів поезій Леся Українки китайською. Це Шень Яньбін (Мао Дунь; «Вавилонський полон», 1916); Чжу Хун і Хе Жунчан (оповідання «Приязнь» і стаття «Новые перспективы и старые тени»); Май Сінхуа («Хто вам сказав, що я слабка», «Сльози-перли», «Сон», «Слово, чому ти не твердая криця») і Лань Мань («Початок весни», «Мій шлях», «Посилаю листок тобі ... здалека...»), - обидва – початок 1960-х рр.

Обкладинку ошатного видання ілюстровано репродукціями портретів Лесі Українки: з лицевого боку – з фото1896 року, зі зворотного – художнім, автор Г. Левицька, а також узорів, зібраних Оленою Пчілкою у 1870-х рр. на Волині.

Оленою Огнєвою передано також журнал «Лига культуры» (2018 р., вип. 13; наклад 100 прим.), в якому опубліковано її статті «Ґэ Баоцюань и Леся Украинка: творческий контакт» і «Пам'ятні дати творчого спадку Ігоря Стравінського у 2018 році».

В останній статті йдеться про історію створення композитором трьох музичних творів: «Плачний глас» (Устилуг, 1908; російською – «Погребальная песнь»; опус 5, присвячений М. А. Римському-Корсакову; твір багато років вважався втраченим), «Соловей» (1908 р.; в Устилузі створено 1-ий акт опери) і «Казка про солдата» (опера-балет, 1918 р.; м. Морж (Швейцарія)).

Висловлюючи вдячність Олені Дмитрівні за передані рідкісні матеріали (а рідкісними їх робить невеликий наклад), зауважу, що подібні видання розширяють горизонти наших знань про непересічних діячів української і світової культури.

Наталія Пушкар,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

Фото Л. Максимова