«Щоб було просторіше, збудував за це літо окреме літературне шале-флігель для старших дітей і в ньому живуть Леся і Ліля, а Миша теж, коли приїздить туди; ми ж з малими живемо в домі. Із цього розселення маємо розвагу: то ми ходимо до Лесі, то вона до нас на обід. У флігелі кімнати світлі, високі, сухі саме такі, що дуже потрібні для Лесі», - писав Петро Косач, батько письменниці, Людмилі Драгомановій. Дерев’яний будиночок зведений майстрами Любитова й Колодяжного. Веранда була велика, колони зі стовбурів беріз. При сонці чи в місячну ніч будиночок ніби світився своїми білими стінами, тому назвали його «білим». На даху веранди прилаштували для Лесі солярій, де вона мала змогу приймати сонячні ванни.

   Леся дуже тішилася окремим помешканням: «Почуваю себе, «як не може бути» (себто - як слід) в своїй новій, маленькій рожевій хатинці з білими меандрами (ся хатка має підтримувати в мені оптимістичний настрій, бо «…тут окрім і писання є живе діло, і милі для мене люди, тут не почуваю себе зайвою на світі».

   Варвара Дмитрук, сучасниця Леся Українки, пам’ятала про закладини «білого» будинку: «Пригадую , як закладали домик. Це було на весні, в травні, бо саме розвивалися дерева. В садку недалеко від великих будинків лежав матеріал, була викопана велика яма. Всі знали, для чого все це готується, бо Петро Антонович не раз казав дружині: «Лесі треба поставити окремий будинок, щоб їй було спокійніше».

   Одного ранку у двір прийшли майстри, музиканти з села Любитів. Петро Антонович виніс відро горілки і став частувати всіх та промовляти: « Пийте, люди, та веселіться, грайте, щоб домик цей був веселий і той, хто в ньому буде мешкати». А десь за два тижні домик був готовий. Прибрали його всі гуртом».

   За спогадами Ізидори Косач-Борисової «білий домик» дуже подобався родині, і його стиль Олена Пчілка перенесла на будинок у Зеленому Гаю біля Гадяча, на хуторі, отриманому у спадщину від батьків. Туди були спроваджені майстри з Колодяжного, і під керівництвом Кароля Русиловича поліські теслі збудували дім.

   У лютому 1907 року Леся останній раз побувала в Колодяжному. З того часу «білий домик» призначався для гостей. Деякий час у ньому жила родина Петорсона, приватного повіреного Кременецького повіту. Під час першої світової війни тут знаходилася польова пошта, в 1919 році містився штаб північно-західної групи української армії, а в 1920 році – місцевий виконком. Пізніше Микола Косач продав будинок колодяжненцю Пилипу Силюку. Вже на той час будинок вимагав ремонту. 1938 року прогресивна громадськість Західної України порушила через пресу питання про викуп Лесиного «білого домика». Виконком Волинської обласної ради ухвалив у травні 1941 року організувати у селі Колодяжне музей. На реставрацію будинку і побудову експозиції держава виділила 10 тис. крб. Але благородним намірам перешкодила війна.

   Газета «Радянська Волинь» 16 липня 1944 року в статті «В селі Леся Українки» писала: «Їдемо до місця де жила письменниця. Перед нами купи каміння. Тут був будинок, в якому жила Леся Українка в молоді роки. Будинок зруйнували німці… Поруч другий невеликий будинок. В ньому письменниця писала свої твори. Цей будинок спустошений до невпізнання: знесена веранда, обдерті стіни, поламана підлога, продірявлений дах. Понищено фруктовий сад».

   10 липня 1949 року у відремонтованому Лесиному «білому домику», в блакитній кімнаті, розмістився музей на громадських засадах, у другій (рожевій, робочому кабінеті письменниці) – сільська бібліотека.

   У 1963 році в «сірому» будинку Косачів було відкрито літературну експозицію, а Лесин «білий домик» став меморіальним.

   Нині волиняни мають комплекс споруд (Лесин «білий домик», «сірий» батьківський будинок, літературний музей) на території 6,8 га землі, які разом складають Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, філію Волинського краєзнавчого музею.

   Найбільшою відрадою для відвідувачів на сьогоднішній день залишається «білий» Лесин будинок. Понад 30 тисяч відвідувачів щороку приходять до музею, щоб вклонитися тій землі, де жила і творила Леся Українка.

   У Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки з нагоди ювілею Лесиного «білого» будиночка створена пересувна виставка «Ой, чи так красно!..» (Лесиному «білому» будинку – 125 років). На виставці зібрані матеріали: фотографії, наукові статті, які розповідають про історію будинку в різні роки.

   Підготувала: Воробей Тетяна,

   молодший науковий працівник

   Літературно-меморіального музею Лесі Українки