Нещодавно учні Баївської школи прослухали лекцію про непересічного діяча періоду Української революції 1917–1921 рр., уродженця села Миколу Миколайовича Ковальського.

Дітям цікаво було дізнатися, що родом Микола Ковальський з їхнього села, що тут у другій половині ХІХ ст. священиком був його батько Микола Григорович. Окрім розповіді, усе це підкріплювалося зображеннями – фрагментами книг метрики, фотографіями з дитинства та активної діяльності Миколи Ковальського, зображеннями навчальних закладів, де він навчався та діячів, з якими співпрацював.

Під час розповіді були використані матеріали з фондів Торчинського народного історичного музею імені Г.О.Гуртового, а провів лекцію-презентацію директор Олександр Мельник.

Учні ознайомилися з оригінальними діаспорними виданнями, які деталізують біографію діяча, зокрема зі спогадами генерал-хорунжого Армії УНР Михайла Садовського «Микола Ковальський (1885 - 1944)».

Довідково:

Микола Миколайович Ковальський (04 травня 1885 р. – 28 грудня 1944 р.) – активний громадсько-політичний і державний діяч періоду Української революції 1917 – 1921 рр. Народився у с. Баїв Полонківської волості Луцького повіту (тепер Луцького району). Навчався в Острозькій чоловічій гімназії, на правничому факультеті університету Св. Володимира. В студентські роки почав займатися громадсько-політичною діяльністю, став членом першої української політичної партії в Наддніпрянській Україні – Революційної української партії (РУП). Був членом таємної політичної української організації – Товариства українських поступовців (ТУП), очолюваного Михайлом Грушевським. Перед Першою світовою війною М.Ковальський став членом Української соціал – демократичної робітничої партії (УСДРП) і був обраний до складу Київської міської управи.

На Всеукраїнському національному конгресі у квітні 1917 р. М.Ковальського обрали до Української Центральної Ради від просвітніх і громадських організацій Києва. Відтоді він керував відділенням контролю УЦР, був членом Комітету Української Центральної Ради. Протягом 1918 – 1920 років очолював Департамент державного контролю Директорії Української Народної Республіки. Певний час виконував завдання контролю фінансових справ армії Української Народної Республіки.

Микола Ковальський намагався боротися за українську справу до кінця і емігрував аж у 1921 р., коли можливості для боротьби в цьому напрямі уже були втрачені. За кордоном опинився у польському місті Тарнов, де знаходився осередок уряду УНР в екзилі і ставка Головного отамана Симона Петлюри. Тут проводив активну громадську роботу і був обраний до управи Товариства допомоги емігрантам з України та їх родичам. Не полишав також роботи в Українській соціал-демократичній партії, від якої входив до українського парламенту на чужині, що прийняв назву Рада Республіки.

У 1923 році увійшов до складу головної управи Українського Центрального Комітету, який займався всебічною підтримкою емігрантів з УНР. З 1929 р. по 1940 р. очолював УЦК. У Варшаві пережив час польського повстання проти німців у 1944 році. Налагодив і підтримував активну співпрацю з українським рухом Опору, Організацією українських націоналістів. Натомість пропозицію співпрацювати з окупаційною владою категорично відкинув, що коштувало йому життя. За непослух і відмову у налагодженні контактів, у вересні 1944 року М. Ковальського заарештували і відправили разом з дружиною спочатку в концтабір Штутгоф, біля Гданська, а в листопаді – у Дахау біля Мюнхена, де він загинув 28 грудня 1944 року.

Джерело: Торчинський народний історичний музей імені Г.О.Гуртового