Співробітники Любомльського краєзнавчого музею та журналісти «Газети Волинь» здійснили спільну експедицію для обстеження столиці короля Данила. Про це повідомляється на інтернет-сторінці «Волинь-нова».

Чому вцілілі люди не повернулися на старе місце

У зруйнованому монголо-татарами літописному Угровську, який так і не відновився, ми вже бували. Не раз піднімалися на пагорб, де вже на понад 700 років зупинилося життя, хоча поруч виникали пізніші поселення.

Але з нашими супутниками – директором Любомльського краєзнавчого музею Юрієм Фініковським та головним зберігачем фондів Олександром Остапюком – щоразу вдається відкривати нові й нові сторінки історії.

Олександр Остапюк (ліворуч) та Юрій Фініковський не втрачають надії розгадати таємниці древнього міста

– В’їзд на Замкову гірку місцеві жителі називають Церковкою, бо вважають, що тут була церква. Наші археологічні розвідки 1996–1999 років підтверджують, що тут справді була мурована цегляна будівля XII–XIII століття, – Олександр Дмитрович веде нас на пагорб, де колись була столиця короля Данила. – Цегли знайшли дуже багато. Вона різна і повністю обгоріла під час пожежі. Натрапили й на рештки людей, які загинули в бою, битий посуд, горіле зерно, фрагменти скляних жіночих браслетів. А зверху – кістяк коня. Далі на схід йшли суцільні поховання. Захоронені були за церковним православним обрядом головою на схід. Припускаю, що ближче до північного боку могла бути церква. Бо за старою традицією хоронили навколо храму. Десь там мусить бути фундамент, якщо люди не вибрали його на власні потреби.

Понад усе Олександр Остапюк мріє знайти той фундамент давньоруського храму, але для цього потрібно проводити археологічні розкопки. А це справа недешева. Та ще й археолога знайти проблема. Якось кілька років тому з одним домовилися. Любомльська районна рада виділила гроші на відповідну програму, а тоді з’ясувалося, що розкопок не буде, бо археолог підвів.

Перша літописна згадка про це місто припадає на 1207-й. Протягом 25–30 років над Західним Бугом розміщувалася столиця Данила (тоді ще князя). Пізніше володар знайшов нове місце в Холмі й переніс її туди. Востаннє місто згадано у 1268-му, коли великий литовський князь Войшелк постригся в монахи і пішов в угровський монастир. Після того Угровськ зникає з історичної мапи. Науковці припускають, що це сталося внаслідок нападів монголо-татар. Знайдені при розкопках кістяки, зброя (в тому числі наконечники татарських стріл), сліди пожежі – усе доводить, що угровці загинули в бою, а Угровськ було знищено. Чому вцілілі люди не повернулися на старе місце, чому й пізніше зручний пагорб над річкою не був заселений – на ці питання наука ще має відповісти.

У річку сипалися кістки, падали мечі та фрагменти кольчуги

– Частину нашої виставки «Стародруки у колекції Любомльського краєзнавчого музею XVII – початку ХІХ століть» складають факсимільні видання. Серед них представлено і Холмське Євангеліє XIV століття. Є версія, що воно було написане у середині ХІІІ століття в Угровську, – розповідає Юрій Фініковський. – На підтвердження можна сказати, що у літописі згадано, що у ХІІІ столітті в місті діяв монастир Данила Стовпника. Очевидно, це міг бути центр книгописання. Тим паче там було знайдено металеві застібки до книг. Тому, на нашу думку, ця версія має право на існування.

Учасники експедиції Олександр Остапюк, Олександр Згоранець та Юрій Фініковський (зліва направо) задоволені результатами своїх пошуків

Ось таке стремено ми знайшли!

Тим часом на Замковій гірці натикаємося на залізне стремено, яке одним боком виглядає із землі. До нього прилипли обвуглені зернинки. Олександр Остапюк каже, що це частина спорядження давньоруського кінного воїна. І водночас це ще одне підтвердження пожежі.

– Гірка цікавить нас тим, що вона 700 років не була забудована і зберіглася. По краю фортеця мала вал – зі східного боку є його сліди, – показує Олександр Дмитрович. – У місті мусив бути колодязь. От якби його розшукати! Там завжди трапляються цікаві знахідки. Крім того, міг бути підземний хід. Маємо припущення, що тесаний камінь, який кілька років тому бачили на березі Західного Бугу, прикривав вхід до підземного коридору. Завдяки йому обложені могли брати воду з річки.

Той «камінь Данила», як ми його охрестили, на цей раз так і не побачили. Вочевидь, нині він під водою. Хоча ще кілька років тому був на березі. Його виявили, бо річка підмила частину кручі. Ще в довоєнні роки Буг різко змінив русло і почав підмивати старе городище. Відомий краєзнавець Олександр Цинкаловський писав, що вода почала вимивати з кручі кераміку, в річку сипалися кістки, падали мечі та фрагменти кольчуг.

– За інформацією Олександра Цинкаловського, знайдені в Угровську речі зберігалися у приватній колекції в селі Запілля. Там жили близько 10 осадників. Я припускаю, що йдеться саме про них. Маю їхній список. Серед них був один полковник, який перед війною втік у Польщу. Можливо, він забрав ту колекцію? А може, закопав? Її слідів не виявлено, – зітхає Олександр Дмитрович, але одразу дає нову ниточку: – Хоча років 40 тому мені вчителі розповідали, що в школі Новоугрузького чи Забужжя була частина кольчуги. Може, це звідти?

Тим часом ми вже на місці пагорба, де колись була мурована цегляна вежа. Це урочище називається Стовповим полем, бо вежі у період Волинсько-Галицької держави називали стовпами.

– Цинкаловський пише, що поруч був великий дуб, і господар хотів його викорчувати, – Олександр Дмитрович присідає біля одного з валунів (це все, що залишилося від вежі). – Найняли двох поляків. Коли почали корчувати тисячолітнє дерево і воно впало, то під його корінням виявили скарб. Цинкаловський зазначає, що там були гривні. Але які саме – чи грошові знаки, чи злитки – невідомо. Господар забрав ту знахідку, а через кілька днів його вбили і скарб пропав. У 1937 році з цього приводу почався суд. Поки тривала справа, прийшла радянська влада. Але й досі лежить пеньок із того дуба.

Біля берегів Західного Бугу можна знайти чимало старовини.

Кераміка часів короля Данила

Нині від давньоруської вежі залишилося лише кілька валунів. За розповідями старожилів, там справді були муровані стіни заввишки до двох метрів. Але коли місцевому колгоспу потрібно було робити дорогу в літній табір, то бульдозером усе зруйнували. А битою цеглою і камінням мостили дорогу.

Легенд та переказів про скарби Угровська Олександр Остапюк знає немало. Іноді навіть геть несподіваних і далеких у часі від давньоруського періоду. Років 30 тому до Любомльського краєзнавчого музею прийшов чоловік. Він розповів, що знає, де французи у 1812-му закопали скарб. Як ви вже здогадалися, йшлося про територію літописного міста. Чоловік поставив умову: 50 відсотків коштів від скарбу мало піти на на музей, а на решту просив побудувати дитсадок у Старовижівському районі, де він тоді мешкав. Вдарили по руках. Але, як завжди, не знайшлося коштів, адже йшлося про великий обсяг робіт. Так і залишився лежати наполеонівський скарб там, де його заховали.

Угровськ береже ще чимало таємниць…

Сергій Наумук